Із суперечками щодо принципів, чи то пак стосовно добра, пов’язані суперечки всередині Академії, чиїм предметом було задоволення. Певно, спонукав до них Евдокс, котрий, мешкаючи в Академії, переконував, що задоволення, якого так прагнуть усі живі істоти, є найвищим добром. Цілком протилежної думки дотримувався, як згадував Арістотель, Спевсіпп, котрий наполягав, що задоволення ніколи не буває добром. Припускають, що до цієї суперечки долучився особисто Платон, написавши «Філеба», де переконував, що краще життя не збігається ні лише з задоволенням, ні з чистою мудрістю, а є життям, у якому поєднано задоволення та мудрість, а тому не завжди задоволення є добром, а лишень тоді, коли поєднане із мудрістю.
Ймовірно, в обговоренні Арістотель теж брав участь, бо про це йдеться в діалозі «Про задоволення», який теж не зберігся і який сягає, як майже й всі втрачені Арістотелеві діалоги, періоду, коли він перебував у Академії, однак до доктрин, наведених у цих творах, він повернеться, як трапилось з рештою діалогів, згодом у трактатах, що дійшли до нас, зокрема, у «Нікомаховій етиці». Арістотель висунув гіпотезу, що задоволення є добром саме по собі, але не є найвищим добром, тобто, не є щастям, яке полягає в тому, аби жити, дотримуючись усіх чеснот, надто діаноетичних (мудрість та знання). Задоволення, насолода – це така собі дія на предмет втілення досконалості, тобто це ознака того, що провадиться досконала діяльність, спрямована сама на себе, в якій, отже, й полягає найвище добро, на яке тільки здатна людина.
Платон вважає освіту політичних діячів як таку, що складається суто з філософії, а точніше – діалектики. Звідси й випливають згадані вище обговорення, які мають стати основним видом діяльності у школі.
Утім, члени Академії не цураються конкретних політичних обов’язків. Найпершим надав особистий приклад Платон, котрий після першої подорожі до Сиракуз, коли намагався переконати Діонісія Старого правити по справедливості, їде вдруге, у 367 р., на прохання друга Діона, маючи на меті повторити спробу з Діонісієм Молодим, сином тирана, який став його наступником. Через зверхність Діонісія цю спробу теж змарновано, однак це не стало на заваді Платонові приїхати втретє, у 361 р., знову повернувшись до Сиракуз із когортою академіків, з-поміж яких були Спевсіпп та Ксенократ, хоч із таким самим катастрофічним підсумком. Проте в 357 р. Діон разом з академіками, з-поміж яких – Калліпп Афінський, повертається до Сиракуз, і в результаті – перемога. Проте за три роки Діона вбив той таки Калліпп під час заколоту, коли знайшов смерть ще один академік – Евдем Кіпрський, друг Арістотеля.
1.2. Твори
Всі твори Платона написані у вигляді діалогів, єдиний виняток – Apologia, де йдеться про виступи Сократа на свій захист, які відбувалися під час судового розгляду в 399 р.
Платонові приписують 40 діалогів, десяток з яких, однак, вважають