Вулиця галаслива, до того ж навскоси щось будують, перед вікном не російська церква, а житла, набиті людьми, – і все-таки: бути самому в кімнаті – це, напевно, умова життя, бути самому в квартирі – умова (якщо говорити геть точно: тимчасова) щастя (і – одна з умов, бо який сенс був би у квартирі, якби я не жив, якби в мене не було батьківщини, що дарує мені заспокоєння, – наприклад, пари ясних і синіх, незбагненною ласкою запалених очей); отже, квартира ця – одна зі складових щастя, все так тихо, душова, кухня, передпокій, три інші кімнати, не те що ці загальні квартири з їхнім гамором, з їхнім содомом, з нестримним кровозмішенням давно вже некерованих, розгнузданих думок, бажань і тіл, коли у всіх закутках, між усіма ліжками і шафами плодяться недозволені зв’язки, невідповідні, випадкові речі, діти з перелюбу, – де незмінно все відбувається не як у трьох тихих пустельних передмістях у недільний день, а як в оглушливо метушливих багатолюдних передмістях у безперервний суботній вечір.
Прийшла сестра – йшла довго, щоб принести мені сніданок (це було ні до чого, я сам збирався додому), та ще й кілька хвилин дзвонила в двері, поки я не прокинувся від цього листа і від свого забуття.
Ф.
Але квартира мені не належить, сестрин чоловік теж має намір часто наїжджати сюди влітку.
Нарешті твій лист. Зараз тільки швидко кілька слів про найголовніше, нехай навіть поспіх внесе помилки, про які я згодом шкодуватиму: цей випадок – безпрецедентний у взаєминах нас трьох, тому і не варто потьмарювати його досвідом інших випадків (трупи – муки втрьох, удвох – якимось чином зникають). Я – йому не друг і друга не зраджував, але я і не просто його знайомий, а дуже пов’язаний з ним, і де в чому, напевно, більше ніж друг. Ти його теж не зраджувала, бо ж кохаєш його, що б ти не говорила, і якщо ми з’єднаємося (спасибі вам, плечі!), то на іншому рівні, не в його царині. Результат – це справді не лише наша з тобою справа, що її належить таїти, і не тільки мука, страх, біль, турбота – твій лист різко злякав мій відносний спокій, який ішов від нашого спілкування і тепер, напевно, знову потрапить у Меранський вихор, хоча на шляху повернення до Меранських умов існують потужні перешкоди, – а відкрита, ясна в своїй відкритості справа трьох, навіть якщо ти ще деякий час мовчатимеш. Я теж дуже проти обмірковування можливостей, проти, бо ж у мене є ти, коли б я був один, ніщо не стримало б мене від обдумування… вже в цьому робиш себе ареною прийдешніх битв, і як же тоді розрита земля витримає будинок майбутнього?
Я тепер зовсім нічого не розумію, третій день сиджу в бюро і ще жодного рядка не написав, можливо, тепер вийде. До речі, поки я писав цей лист, сюди заходив Макс, він, зрозуміло, мовчатиме; для всіх, крім сестри, батьків, дівчини і нього, я приїхав через Лінц.
Ф.
Можна послати тобі гроші? Наприклад, через Лорена, я скажу йому, що ти в Відні позичила мені гроші, і він вишле їх тобі разом з твоїм редакційним гонораром?
Я трохи переляканий і через те, що ти повідомляєш