У тривалі відрядження колеги батька зазвичай подорожували з сім'ями, тому друзів у Тревора не бракувало. Але в цей день уся увага була прикута тільки до нього. Йому дарували солодощі та подарунки, упаковані в яскраві коробки. Батько зробив найрозкішніший подарунок – конструктор зменшеної копії величезного білого літака. На кольоровому зображенні коробки цей літак виглядав надзвичайно, і Тревор не міг дочекатися тієї миті, коли відкриють коробку і він зможе почати збирати деталі.
Але після святкування батьки вирішили провести залишок часу, мандруючи на гондолі каналами Бангкока. І ось зараз він міцно притискав коробку конструктора до грудей, притулившись до батька, і втихомирено засинав.
Тревор чув невимушені розмови батьків, плескіт човна і води, відчував запах водоростей і смаженого рису, як раптом усе миттєво зникло і він, немов у казці, перенісся на дах якоїсь стодоли. Зразу довкола якось усе стихло, але картинка була дуже реалістичною, чіткою й яскравою. Дах стодоли був укритий червоною від іржі бляхою. Тревор сидів босоніж навпочіпки і дивився на хмари.
Від несподіванки такого переміщення Тревор звівся на ноги і почав оглядатися. Поруч із ним сидів зовсім незнайомий йому хлопчик і про щось белькотів незнайомою мовою. Тревор з неприхованим острахом та подивом дивився на цього хлопчика, намагаючись зрозуміти, хто це, і що з ним відбувається.
Неподалік од стодоли, куди його занесло, стояв старий довгий будинок, укритий червоною черепицею, що вже позеленіла від часу. У деяких місцях на стінах будинку було видно тріщини, у дворі бігали кури, а біля дерев'яного паркану спав великий собака на ланцюгу зі скуйовдженою довгою шерстю.
З даху стодоли відкривався краєвид на сільські городи, невеликі будинки з червоними дахами і далі в перспективі – на гори, густо вкриті, наче килимом, зеленими лісами. Було дуже спекотно і пахло гарячим бітумом, як на будівельному майданчику у батька.
Після гамірливого Бангкока тут немов усе зупинилося. Не відчувалося навіть непомітного пориву вітру, повна тиша підкреслювала спокій навколишньої місцевості.
«Де човен, де мама? Куди все поділося?» – з жахом запитував себе Тревор і все ніяк не міг збагнути, як він тут опинився і що, урешті-решт, трапилося.
Тревор звернув увагу на свій одяг.
Сині напівшерстяні спортивні штани з вшитою по центру вертикальною стрілкою та з дивними відтягненими колінами. Біла майка з вишитою внизу чорними нитками буквою «Р». І майка, і штани були, немов з чужого плеча, не за розміром великими.
Усе навколо було до божевілля реалістичне. І це дуже налякало Тревора. Він спробував щипнути себе, але це не допомогло. Тревор заплющив очі, затамувавши