Лікар з цікавістю людини, яка тільки-но розкрила якусь таємницю або максимально наблизилася до її розкриття, пильно подивився на Роберта.
– А що з ним не так?
– Як що? Це ж паліндром! Тобто слово, яке однаково читається як зліва направо, так і справа наліво. Дивіться, – лікар узяв аркуш паперу і написав на ньому великими літерами. – Ось, як це виглядає. Тревор – це дзеркальне відображення вашого імені, Роберте.
– Так, – відповів здивовано Роберт, – я ніколи на це не звертав уваги, але це, насправді, так.
– Так, Роберте, дзеркальне відображення! Паліндром. До речі, а як ви відчуваєте час? Він синхронний?
– Здебільшого він майже збігається. Там життя тече строго за правилами, навіть якщо тут я два дні не посплю. Але зазвичай у сновидінні я ніби повертаюся на останню вихідну позицію. Іноді немов вливаюся в процес, але при цьому моя пам'ять миттєво наповнюється інформацією. Це я вже потім розумію, що так було, коли прокинусь.
– Значить, бувають моменти з того життя, які ви не можете згадати?
– Так само, як і в цьому житті, лікарю. Усі відчуття ідентичні, – відповів Роберт. – Зазвичай, коли я засинаю, я потрапляю саме в той момент, який раніше був перерваний, немов відпускаю на відеомагнітофоні натиснуту клавішу паузи. Ну, крім останнього випадку з Амандою. Там було по-іншому.
Доктор Фрідман дивився на Роберта і щось обмірковував. Його мучили сумніви, і він немов намагався сам собі пояснити, що відбувається, перебираючи в голові всі знайомі йому випадки роздвоєння особистості, порівнюючи їх з цим незрозумілим станом свого нового пацієнта. Після тривалого мовчання, схрестивши руки на грудях, зітхаючи, лікар вимовив:
– Розумієте, Роберте, ваш стан, навіть беручи до уваги ваші фантазії про нічні подорожі у сновидіннях, не викликає у мене занепокоєння, це цілком відповідає психічним відхиленням у межах загальноприйнятих норм. Але мене турбує ось що… – лікар зробив паузу й уважно подивився на Роберта. – Ваші суїцидальні наміри, що я вважаю наслідком депресії, але, як я зрозумів, ви з нею самостійно намагаєтеся боротися. І це дуже правильне рішення. Адже пасивне перебування в депресії подібне до того, як сидіти на березі річки в очікуванні, коли повз вас пропливе труп вашого ворога. Мене тішить у цій ситуації те, що ви не чекаєте, а намагаєтеся самі знайти вихід з неї, шукаєте шляхи, аналізуєте.
– Ви не зовсім мене зрозуміли, лікарю. Думки про самогубство у мене виникають не через безвихідь, і вони не є наслідком якоїсь депресії. Моє життя тут, поза сновидінням, мене повністю влаштовує. У мене пристойна робота, кар'єра, кохана дівчина. Але… – Роберт замовк і, зітхнувши, приречено промовив: – Мені іноді здається, що це все не справжнє, не реальне. Я довго розмірковував над цим, порівнюючи цей світ і той. А що, як це все – просто чийсь сон? Що якщо і я, і ви, і весь цей світ – моє сновидіння, моя уява і не більше? І ось у цьому випадку самогубство виступає кардинальним