Метелик. Анри Шарьер

щоб він припинив свої нестямні крики. Прикидаю вагу: щонайменше кілограмів п’ять. У нього такі самі, як і в півня, шпори. Ми вирішуємо його з’їсти, але, поміркувавши, доходимо висновку, що ту петлю хтось та поставив, отже, мають бути інші. Ходімо подивимося. Ми повертаємося на місце й виявляємо прецікаву річ: справжній перелаз висотою до тридцяти сантиметрів, сплетений з листя й ліан, на відстані приблизно десяти метрів від бухти. Перелаз тягнеться паралельно до води, з невеликими отворами то там, то сям, у яких шматками гілок замасковано ласо з латунного дроту, кінець якого прив’язаний до подвійної гілки куща. Я одразу збагнув, що, ударившись об перелаз, тваринка йде вздовж нього, намагаючись пройти далі. Натрапивши на отвір, вона ступає в нього, але нога зачіпається за дріт і запускає в дію гілку. І тоді тварина висить у повітрі, доки за нею не прийде власник пасток.

      Таке відкриття нас стурбувало. Перелаз був доглянутим, отже, недавнім, існувала небезпека, що нас викриють. Не можна розпалювати вогонь удень, а вночі мисливець не повинен приходити. Ми вирішуємо організувати чергування, щоб спостерігати за пастками. Човен заховали під листям, весь матеріал – у буші.

      Наступного дня я заступаю на вахту о десятій. Минулої ночі ми з’їли того фазана чи півня. Бульйон нас неймовірно підкріпив, а м’ясо, навіть варене, було неймовірно смачним. Кожен виїв по дві миски. Отож я заступив на чергування, але зацікавився чорними великими мурахами з маніоки, які носять великі шматочки листків у величезний мурашник, і забув про свої обов’язки. Вони сягають до півтора сантиметра в довжину й мають високі лапки. Кожна тягне величезні шматочки листків. Іду за ними до рослини, яку вони обдирають, і виявляю добре організований процес. Це передусім мурахи-листорізки, які тільки те й роблять, що готують матеріал. Вони швидко дрібнять величезне листя, схоже на листя бананового дерева, неймовірно спритно ріжучи його на однакові шматочки, які падають на землю. Унизу ланцюжок з мурах такого самого виду, хоча й трішки відмінних. У них збоку коло щелепи сіра смужка. Вони стоять півколом і наглядають за носійками. Останні приходять ланцюжком праворуч, до мурашника добираються лівим боком. Вони швидко набирають вантаж і шикуються в чергу, однак час від часу трапляється збій. Тоді втручаються мурашки-поліцейські, які підштовхують кожну з трудівниць на належне їй місце. Ніяк не можу збагнути, якої серйозної помилки припустилася одна трудівниця, але її вивели з рядів, одна мурашка-жандарм стяла їй голову, друга – перерізала тулуб посередині. Поліцейські зупинили двох трудівниць, ті поклали свою листяну ношу, вирили лапками ямку, у неї поховали три частини мурашиного тіла – голову, грудну клітку й тіло – і засипали землею.

      Голубиний острів

      Я настільки захопився спогляданням за цим маленьким світом і стеженням за солдатами, щоб побачити, чи їхній нагляд поширюється до самого входу в мурашник, що був неймовірно здивований, коли почув голос, який наказав:

      – Не рухайся, інакше ти