Підхоплений течією човен швидко відносить нас у темінь.
Коли за кілометр минаємо в’язницю, слабко освітлену старенькою динамо-машиною, ми вже на середині річки й летимо з неймовірною швидкістю, віддавшись на волю течії. Пузань уже не гребе. Один тільки Ісус, притиснувши своє весло до стегна, підтримує рівновагу човна. Він його не підштовхує, тільки скеровує.
Нарешті заговорив Ісус:
– Тепер можна говорити й курити. Як на мене, усе вдалося. Ти певен, що ви нікого не вбили?
– Не думаю.
– А нехай тобі біс! Ти мене надурив, Ісусе! – гнівається Пузань. – Ти сказав, що це простенька втеча без будь-яких проблем, тоді як це втеча інтернованих, наскільки мені вдалося зрозуміти.
– Так, вони інтерновані, Пузаню. Я не хотів тобі цього казати, щоб ти не відмовився допомогти, а мені так потрібна була ще одна людина. Не переймайся ти так. Якщо нас загребуть, я візьму всю відповідальність на себе.
– І це правильно, Ісусе. За ту сотню франків, яку ти мені заплатив, я не хочу ризикувати своєю головою, якщо хтось загинув, ні отримати пожиттєве, якщо хтось поранений.
Я кажу:
– Пузаню, я подарую тисячу франків вам обом.
– Тоді все гаразд, хлопче. Справедливо. Дякую, там, у селі, ми загинаємося від голоду, гірше бути на волі, ніж засудженим. Засуджені принаймні щодня мають що жерти та одяг.
– Як ти, друже, – питає Ісус у Клузіо, – дуже болить?
– Можна терпіти, – відповідає Клузіо. – Що ж ми робитимемо, Метелику, з моєю поламаною ногою?
– Побачимо. Куди ми прямуємо, Ісусе?
– Я заховаю вас у бухті за тридцять метрів від виходу в море. Ви там пробудете тиждень, доки не затихнуть пошуки фараонами та мисливцями на людей. Нехай думають, що цієї ночі ви пройшли по Мароні й вийшли у відкрите море. Мисливці за людьми ходять на каное без моторів, вони найнебезпечніші. Якщо вони опиняться недалеко від місця перебування, фатальними можуть стати розведений вогонь, розмова, кашель. Фараони ходять на моторках, завеликих для входу в бухту, де черкатимуть по дну.
Починає світати. Було близько четвертої ранку, коли після тривалих пошуків ми нарешті натрапляємо на прикмету, відому тільки Ісусові, і буквально входимо в буш. Човен приминає невисоку рослинність, яка одразу після нас піднімається, утворюючи дуже густу захисну завісу. Треба справді бути чарівником, щоб знати, чи досить води під човном, аби він міг пройти. Ми входимо, розсуваючи на нашому шляху гілля й понад годину проникаючи щораз глибше. Аж раптом опиняємося у своєрідному каналі й зупиняємося. Берег чистий, укритий зеленою травою, дерева височезні, і о шостій ранку світло не проникає крізь їхні крони. Під цією імпозантною сферою лунають крики безлічі невідомих нам тварин. Ісус каже:
– Тут вам доведеться просидіти тиждень. Я приїду сьомого дня й привезу харчі.
З густих чагарників він витягує невелику пірогу метрів два завдовжки. У ній два весла. На цьому суденці він і повернеться в Сен-Лоран, скориставшись припливом.
А