Друга думка. Ми читаємо в книгах Старого Завіту, що кара за гріх – смерть (пор. Рим. 6, 23). Це означає, що коли хтось тікає від життя, його не хоче, від нього відмовляється, то на нього неминуче чекає смерть. Коли ми грішимо (Великий піст був якраз часом розпізнання власних гріхів і боротьби з ними), то вкладаємо себе в гріб. Погляньмо: опис поховання Лазаря – це образ грішної людини. Цього чоловіка, поклавши до гробу, зв’язали похоронними полотнами – руки й ноги має спутані той, хто грішить. Бо така особа завжди закривається від інших людей, її кімната стає подібна до гробу; вона боїться показати комусь, яка є насправді. Проте, як відомо, все таємне раніше чи пізніше стає явним. Як тіло людини, яка не миється, на третій чи четвертий день починає неприємно пахнути, так само гріх: хоч би як ми його приховували – зловоння з часом рознесеться довкола грішника. Це ознаки того, що ми поступово стаємо нездатними жити, тому що ми втратили особистий зв’язок і єдність з джерелом, яким є Христос.
Третя думка. Читаючи сьогодні цю історію, замість імені «Лазар», підставте своє ім’я, і тоді побачите, як Христос нас любить. Господь знає все, що відбувається в душі кожного з нас. Можливо, Він не поспішає одразу нас рятувати, щоб показати, хто є джерелом нашого життя, нашого спасіння. Христос проходить біля нас і плаче наді мною, над своїм приятелем, тому що Він нас любить. Апостол Іван каже, що коли юдеї побачили, як Христос плаче, говорили: «Дивіться, як Він його любив».
Як любить наш Спаситель кожного з нас! Однак сама сцена воскресіння є ще цікавішою. Уявіть собі людину, яка йде зі зв’язаними руками й ногами. Чи це можливо? Як Лазар міг зв’язаний вийти із гробу? Це той момент, коли Христос все ж таки промовляє до мене, прощаючи мені мої гріхи і оживляючи мене. Він каже до мене: «Святославе, вийди!» Так може сказати до кожного з вас. І тоді те, що нас зв’язувало, розв’язується, замість зловоння Христос наповнює нас своїми пахощами.
Своїм cловом Спаситель, який є нашим Воскресінням і Життям, поєднує нас із Cобою, повертає нам життя, усуває все те, що є ознаками нашого загнивання та вмирання, і дає нам повноту життя в Ньому.
Нехай сьогоднішня подія стане певним підсумком нашої великопісної дороги. Якщо хтось до сьогодні лежить у гробі, нехай почує те слово: «Вийди!» Треба вийти, щоб разом із Христом увійти в Його страсті й стати причасником Його славного Воскресіння.
Вхід Господній в Єрусалим (Вербна неділя)
м. Київ, Патріарший собор Воскресіння Христового, 28 квітня 2013 року
Преосвященний владико!
Всесвітліші та всечесні отці!
Преподобні брати і сестри!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Сьогоднішнє свято – одне з дванадцяти найбільших свят у році, яке ми називаємо святом урочистого, тріумфального Входу Ісуса Христа в місто