Священнодіяти перед Божим обличчям можна лише будучи вповноваженим самим Богом, тому це священство є вічне. Не ми себе покликали, не ми вибрали Христа, а Він нас вибрав і покликав до служіння Його Таїнств. Святий Августин каже, що за цей дар священства, який ми отримали, потрібно дякувати (Contra epistolam Parmeniani, lib. III, 400).
Тож я хочу подякувати від імені всієї Христової Церкви Небесному Отцеві, Синові та Духові Святому за дар священничого служіння для Його Церкви. Молімося сьогодні за священників нашої Церкви, щоб вони справді були сповнені сили служити Богові та благодаті Святого Духа співчувати, розділяти та переживати всі болі й тяготи тих людей, до яких їх посилає Господь.
Страсний (Великий) четвер
м. Київ, Патріарший собор Воскресіння Христового, 2 травня 2013 року
Преосвященні владики!
Всесвітліші, високопреподобні та всечесні отці!
Преподобні сестри!
Любі брати-семінаристи!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Ми з вами щойно побували на Тайній вечері, яку звершив сам наш Спаситель Ісус Христос. Завдяки діянню Святого Духа ми могли бути не лише спостерігачами, а й реальними учасниками тієї вечері, сісти між дванадцятьма апостолами. Ми не тільки чули, чого Христос навчає, а й бачили, що Він чинить.
Назва вечері – «Тайна» – вказує на те, що вона була таїнственною. Бо, відходячи від учнів на смерть, Ісус Христос хотів їм залишити не лише те, що Він робив, чого навчав, а й те, ким Він є, – хотів залишити себе самого в таїнственний, не досяжний людському розумові спосіб.
Ми сьогодні бачили Ісуса Христа як Найвищого Священнослужителя. Він сам був Священником на цій Тайній вечері, тому ми посвячували святе миро, яке є на престолі та яким у старозавітний період помазувалися священники, царі та пророки. Христос приніс у жертву себе, а не когось іншого. Тому ми сьогодні звершували Таїнство Пресвятої Євхаристії, у якому наш Господь дав нам споживати своє Тіло і свою Кров. Він був і Священник, і Жертва, і Престол, на якому ця Жертва звершилася у Страсний четвер.
Священник, Жертва і Престол – в одній Особі. Пояснюючи, що лишив Ісус Христос своїй Церкві, святий апостол Павло у Посланні до євреїв каже, що ми маємо такого Первосвященника, який може співчувати нашим немочам (пор. Євр. 4, 15). У дослівному перекладі з грецької мови в цьому висловлюванні йдеться не просто про якесь почуття до того, хто страждає, а про співстраждання. І цими днями ми побачимо, що наш Спаситель увійде в повноту людського буття, з болем, страхом