Сьогодні ми, спадкоємці Володимирового Хрещення, відчуваємо єдність і безперервність нашої історії та традиції, переймаємо дорогоцінний спадок наших великих попередників: слуги Божого митрополита Андрея Шептицького, патріархів Йосипа, Мирослава Івана та Любомира. Ці мужі рукою Блаженнішого Любомира благословляють нас і роблять цей скарб живим, промовистим і таким, що просвітлює сучасних українців. «Святість об’єднаного Божого люду» є й буде стратегією розвитку нашої Церкви. Вона живе та діє як єдине тіло в усьому світі, як Церква вселенського масштабу; вона є і буде душею українського народу, щоб освячувати людей та навчати їх любити ближнього, щоб зберегти цей люд як народ Божий і далі вести його до спасіння та життя вічного.
Ми переживаємо тепер весну нашої Церкви, яка у своєму воскресінні починає молодіти Святим Духом і всміхатися до світу світлом Христового Євангелія. Це про неї, древню й вічно сучасну, співає псалмоспівець: «Він насичує твій вік похилий благом, й оновляється, як орел, твоя юність» (Пс. 103, 5). Цього урочистого дня нам приходить усвідомлення, що ми – оновлена й омолоджена Церква. Тому особливо хочу звернутися до нашого, здебільшого ще молодого, духовенства, чернецтва та до всієї української молоді! Сьогодні Христос закликає до відповідальності за Його Церкву нас, молодих! Відчуймо та зрозуміймо це, поставмо Чесний і Животворний хрест нашого Спасителя в центрі нашого життя – і Він осолодить його, як жезл Мойсея осолодив гіркі води Мерри в пустелі! Приймімо та відважно здійснюймо наше християнське покликання в сучасному світі, і разом зможемо обновити обличчя нашого народу та його держави.
Поклоняємося страстям Твоїм, Христе! Появи і нам преславне Твоє Воскресіння!
Третя неділя Великого посту – Хрестопоклонна неділя
м. Рим, церква Сергія і Вакха, 18 березня 2012 року
Всесвітліші та всечесні отці!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Скажу вам чесно, що мені дуже приємно сьогодні тут з вами молитися. Я згадую свої студентські роки, коли цей храм був порожній. Нас, студентів, біля престолу було більше, ніж молільників у храмі, а нині церква наповнена по вінця. Щиро дякую вам за те, що ви любите свою Церкву, свій народ і так горнетеся до цього джерела духовного життя, яке тут, у цьому храмі, кожний із нас може почерпнути.
Сьогодні ми переживаємо неділю, яка називається Хрестопоклонною. Це означає, що ми вже наближаємося до середини Великого посту. Цей шлях, ця великопісна мандрівка, очевидно, нагадує будь-яку мандрівку, яку кожний із нас переживає у своєму житті. Подорожній, який іде до якоїсь мети, коли знає, що вже пройшов половину шляху, подумки запитує: чи ще далеко, скільки ще залишилося? А водночас відчуває, що починає втрачати сили. Той первісний запал, який