– А як Ілько покаже, що тебе не було… Він тепер ненавидить тебе, то, може…
– Хм… як зробився женихом, так і ненавидіть став, – саркастично всміхнувся Андрій. – Ну, так я ж його не боюсь.
– Як? А як він скаже, що він був у мене весь час і не бачив тебе… А його у мене бачила Хведора, – нахиливши голову, тихше додала Мотря.
– Хм… милувались… І все-таки плювать! Аби ти показала. А хіба я повинен перед ним сидіть? Скажеш, що п’яний спав цілий день у повітці. От і все… Та його й питать не будуть, а сам не напроситься – побоїться мене… Він тоді саме, як моє діло буде розбираться, буде тут. Перекажеш йому, що через тиждень він уже буде тут. Той подав на нього… буде одвічать за «буйство і покушеніє на грабіж». Смотритель казав…
– Через тиждень? – перепитала Мотря.
– А що, тобі жаль? Так чого ж? – просю ж тебе: украдь хоч у цієї Хведори курку, піймайся нарочито, полайся – і посадять… І не будеш розлучаться з ним… А то ж жаль…
Мотря промовчала.
– …Та що похилилась?.. Говори ж щось, якого ж чорта прийшла!
– Скучила! – піднявши голову, привітно дивлячись на нього, прошепотіла Мотря.
– І за Ільком скучиш?
Мотря почала кутаться:
– А ще довго до суда тобі?
– Та ти зуби не заговорюй, – мимоволі всміхнувся Андрій, – а говори те, що питають.
– Та я не чула зовсім, що ти говорив.
– Ех! Не чула…
– Холодно, Андрію, вся змокла… Я вже піду…
– Убирайся к чорту, чого ж стоїш?
– Ну, то я зостанусь, – ти сердишся…
– Іди, йди…
– Ну, ти сердишся… Скажи, що не сердишся…
– Та йди, простудишся. Прощай.
– Прощай. А завтра прийти?
– Як хочеш, – зачиняючи вікно, сухо відповів Андрій і, наче зачепившись, возивсь коло защіпки.
– Я прийду.
– Приходь, – байдуже муркнув він і защіпнув вікно.
Мотря ще трохи постояла, подивилась на вікно, зітхнула і, щільніше закутавшись, тихо пішла в темний, глухий перевулок.
І дійсно, через тиждень Ілько вже сидів у камері «срочних» між штундарями, посадовленими за збірки, дрібними злодіями і «буянами». Зараз же він звелів всім поділиться грішми, побив одного, що хотів з ним змагатися, посидів три дні в карцері, але, вернувшись, повитягав уночі гаманці у багатих, поділив рівно на всіх і напоїв усю камеру квартою «монопольки», яку невідомо де роздобув. Дозорці, та й сам смотритель навіть наче нічого не бачили, не бажаючи через якийсь час мати собі страшного ворога на волі.
А ще через тиждень вводили в ворота Мотрю, закутану, з дитиною на руках, трохи бліду, але через це ще кращу. У той саме час Андрій сидів на призьбі. Побачивши її, він спершу зблід, потім почервонів, знов зблід і, не міняючи пози, з ненавистю буркнув, як вона порівнялася