Парубок підводиться, виправляє спину й витирає піт.
– О, Ґудзя вже біжить сюди! – тихо промовляє він до Карпа і знов нахиляється під машину.
– Хай біжить! – байдуже, крізь зуби цідить Карпо і тихо йде собі до соломотряса.
На модисці-і-і сарахва-а-н…
– голосно заводить він, проходячи повз Ґудзика, що вже наблизився до нього, й заклада руки за спину.
Коло неї Ґудзя пан…
– Карпо!!! – визвіряється Ґудзик. – Ти на проходку прийшов сюди? Мурляка чортова!
Гей, модиска моя, ти любезная моя!..
Біля машини прокочується регіт, і Карпо важно проходить до соломотряса, голосно виспівуючи.
– Н-ну! – дивлячись йому вслід, промовляє Ґудзик і, стиснувши губи, йде за паровик. – Це тобі не минеться так!
Ненависть давить йому груди до болю. Кожне засмалене лице, кожний хриплий голос робітника дратує його і викликає бажання помститись, придавити, показати, що сила його, а не їхня.
– Знов солому розкидав, вахляко! – зупиняється він біля паровика і пильно дивиться прямо в лице кочегарові. – Знов тобі говорити це, бодай з тобою лихо говорило, чорта дурного шматок.
Кочегар, високий млявий Данило, одводить погляд від печі, мовчки, понуро обдивляється навкруги і знов задумливо дивиться в червоне полум’я.
– Та до кого ж я говорю?! – умить скажено виривається в Ґудзика фістулою. – Солому мені!
Данило мовчки повертається й почина підкидати солому ногами.
– Ач, дурне бидло, чим підгортає. Граблі, йолопе, візьми граблі!..
Данило іде кудись за граблями.
– А ти ж куди? Куди біжиш? – накидається Ґудзик на дівчину, що, витираючись фартухом, наближалась до діжки з водою.
– А вже ж не виглядати когось! – насмішкувато кида та й підставляє рота під чіп. Ґудзикові хочеться кинутись на неї, здавити за горло, загризти її, але… дивиться тільки, як вода тонесенькою цівкою збігає з-під чопа у витягнуті губи дівчини, й почуває, як злість наче грудкою важкою проходить по його грудях.
– Ху, – напившись, втирається дівчина й ніби до себе додає з дивуванням: – І чого її так довго немає? Кумедно! – І зареготавшись, хутко біжить до машини.
А модиски нема. Сонце, немов утомившись, стало заходити, і з поля повіяло свіжим повітрям. Здавалось, робота повинна б іти жвавіше, а тим часом біля машини коїлось щось чудне. Починаючи з барабанщика Андрона й кінчаючи погоничем Михалком, всіма опанувала якась млявість і неохота. Біля ожередів стояли навезені й невикидані копиці; коло соломотрясів іноді набиралось стільки, що треба було спиняти машину, щоб дати їй ход; полова підпирала машину і спиняла колеса, що черкались по ній; навіть єврейчики біля віялок чимсь були заклопотані й не звертали уваги на роботу. Ґудзик не переставав лаятись. Кине одного, треба бігти до другого, розігнав одну купку, що палко щось говорила, у другому