– Саме це я і намагаюся зробити, Джон, ― промовив Автор. ― Я міняю сюжет на новий. Ти поки ще багато чого не розумієш, але з часом тобі все стане ясно. Тому я і покликав тебе сюди. Наша зустріч невипадкова.
– Чого тобі від мене треба?
– Щоб фінал був щасливий, тобі треба загинути. ― наголосив Автор. ― Якщо ти прикінчиш себе з минулого, події, які мають статися ніколи не відбудуться. Таким чином, ми змінимо часову лінію, все стане на свої місця і тебе ніколи не відправлять в Кенрайссел.
– Не знаю, що ти за гру ведеш, але я не буду грати за твоїми правилами! Не можна міняти часові лінії, бо це тільки ще більше порушить реальність!
– Треба спробувати, ― запевнив Автор. ― Якщо ти цього не зробиш, то в твій світ прийдуть могутні монстри з іншої реальності, які подібні до богів. Я навіть не буду промовляти їх імена, щоб ненароком не записати до своєї книги. Одне лише написане слово може роздерти тканину реальності, пробудивши одного з них.
– Про яких монстрів ти говориш?
– Вони вже з’явились тоді, коли час ще був зовсім молодий. Ці істоти існували вічно, бо навіть час їм не завіса. Їх раса передувала Древнім Творцям, які створили твою реальність. Вона ― лише мильна бульбашка, яка колихається в безмежному океані енергії, яку неможливо пізнати твоїм тривимірним мозком. Павуки ― лише одні з таких істот. Вони не можуть потрапити у твою реальність, якщо не відкрити їм дорогу. Проте ти порушив завісу і пустив їх у свій світ.
– Я нічого такого не робив! ― покаявся Джон.
– Поки ще ні, ― погодився Автор, ― хоча це залежить від того, як сприймати час. Люди сприймають час лінійно ― пливуть по течії і випускають усе саме важливе. Однак, якщо ти поступиш, як я тобі сказав, тоді реальність стане на місце, ти врятуєш всі життя і своє теж, якщо пожертвуєш собою. Отже, скажи мені: чи здатен ти зробити правильний вибір?
– Я не стану коїти злочин, нехай все котиться під три чорти.
– Як знаєш, Джон. Тепер, коли тобі все відомо, ти вільний. ― Автор відчинив двері помахом руки. ― Твоя доля і доля Абігель в твоїх руках.
Джон вийшов і двері в стіні зникли. Він похилив голову.
Ні, я не злочинець, я не той негідник із Кенрайссела! Та я саме той, хто може все вирішити. У мене є дар володіти потоками Хроноса. Може саме мені призначено залатати тріщини, бо реальність стала котитись по слизькому схилу.
В одному із коридорів він натрапив на Мері, що крокувала йому назустріч.
– Дякувати Богу, Джон, я тебе знайшла! ― вона підбігла і обійняла його. ― Ти виглядаєш якимось блідим. З тобою все гаразд? ― Мері помітила занепокоєність на його обличчі.
– Я в нормі, ― Джон крізь силу усміхнувся, хоча йому було зовсім не до жартів. ― Ми ненароком загубились, але добре, що я знайшов тебе.
– Тримай мене за руку, щоб ми більше не губились.
Вони дійшли до сходової клітки і побачили намальований напис «5 Поверх», фарба якого встигла всохнути і потріскатись. Якщо Абігель знаходилась в 309 кімнаті, значить їм потрібно було спуститись на 2 поверхи