• Мережа клітин мозку максимально складна.
• Між окремими зонами мозку можлива блискавично швидка комунікація.
• У локальних мережах відбуваються зміни, причина яких криється в набутому досвіді, тобто триває навчальний процес.
• Максимально велика кількість процесів скерована на нижчі рівні, тож наш мозок може регулювати й вирішувати багато завдань на локальній ділянці абсолютно автоматично.
• Не існує центру, який би постійно відстежував і регулював усі локальні процеси до найменших дрібниць.
Недолік такої форми локальної організації полягає в тому, що мозок не перевіряє детально ані процеси в окремих зонах мозку, ані їхню функціональну взаємодію. Тому він може проґавити якісь функціональні збої певної системи. Так, наприклад, у пацієнтів із деменцією чи психічними розладами часто немає усвідомлення власного хворого стану. У деяких випадках вони гадають, що з ними все гаразд або що проблеми спричинені не ними самими, а їхнім оточенням. У таких випадках говорять про анозогнозію.
Якщо ж мозок функціонує добре, то, потрапивши в особливу ситуацію (наприклад, якщо вона для нього нова чи це форс-мажорні обставини, які вимагають скоординованої співпраці багатьох різних систем мозку), ухвалення стратегічних рішень може взяти на себе «вища» система мозку, префронтальна кора. Тоді всі системи підпорядковані одній меті —вижити. Усі нейрони в такій ситуації утворюють щось подібне до суперорганізму. Як тільки мозок упорався з викликом, передає різні функції знову на попередні локальні ділянки.
На позначці Е видно пірамідну клітину. Деревоподібна структура над тілом клітини утворена дендритами. Вони збирають та обробляють інформацію від тисяч інших клітин. На кожному пуп’янку кожного дендрита знаходиться клітинний контакт, синапса. Нервове волокно спускається стрілою – це аксон. По аксону пірамідна клітина надсилає свої рішення щодо отриманої інформації далі, до тисяч інших клітин. Як видно на цьому зображенні, Кахаль корегував свій малюнок білою фарбою. Оригінали досі можна побачити в Інституті Кахаля у Мадриді.
Кахаль був іспанським лікарем і гістологом, який досліджував структуру та зв’язки клітин мозку під мікроскопом і на основі цього малював унікальні картини.
Уже у вісім років він відчув, за його словами, невимовне бажання малювати. Йому доводилося це робити потайки, адже його батьки вважали образотворче мистецтво гріховним марнуванням часу. У школі митця теж карали, замикаючи в темній кімнаті, адже він із величезним успіхом – принаймні так говорили його однокласники – малював карикатури на вчителів. Батько Кахаля навіть відправляв його на рік учитися на шевця, аби тільки відбити потяг хлопця до малювання. Зрештою Кахалю таки вдалося геніально поєднати власне бажання малювати з дослідженнями мозку.
Сантьяґо