Ісаак Ісраельс. У танцювальному домі (1893). Ісраельс народився біля каналу Прінсенграхт в Амстердамі. Його твори дарують чудове уявлення про Амстердам доби Fin de Sie`cle[5]. Вони зображують буденне життя вулиць, дітей, які там бавляться, дзиґу, робітників, продавчиню, танцювальні вечори, театр і кафе. Коли Ісраельс виставив на огляд 1893 р. картину зверху, то здійняв справжню бучу; на ній зображено двох жінок, що танцюють одна з одною, – і це в історичній частині на вулиці Zeedijk! Один журналіст із міста Неймеген писав, що йому б хотілося краще бачити цю картину в дещо «скромнішому місці», тобто десь далі й вище. Коли цю картину показали в Амстердамі, той самий журналіст резюмував, що твір Ісраельса відхиляється від картин його батька в гірший бік. Однак лунали й позитивні голоси: «Дуже влучно дібраний типаж танцівниць із Zeedijk, їхні кутасті, міцні плечі й широкі талії, які не до снаги обійняти чоловічій руці […] Вишуканість ховається у розкоші кольорів, протиставлених у сміливому контрасті, нагадуючи багату палітру іспанських майстрів». У 1906 році цю картину запропонували як експонат Об’єднанню з формування публічної колекції сучасного мистецтва в Амстердамі (Vereniging tot het Vormen van eene openbare verzameling van Hedendaagsche Kunst te Amsterdam, VVHK). Об’єднання відкинуло таку пропозицію, між іншим, разом із картиною «Regen en Wind» (Дощ і вітер) Брайтнера. Щось не дуже прогресивна поведінка об’єднання
Можливо, нам справді слід проявити терпіння до вірян, які відстають десь на півстоліття. Адже коли я починав свою роботу в Китаї п’ятнадцять років тому, то хлопець і дівчина не мали права ходити по вулиці, тримаючись за руки. Сьогодні ж на території студмістечка Чжецзянського університету в Ханчжоу, не соромлячись, цілуються. У 2012 році на лекції про «Сексуальну диференціацію мозку» сиділи молоді чоловіки, розмахуючи прапорцями кольорів веселки. Це були представники руху за права гомосексуалістів у Ханчжоу! Мене попросили, як «почесного гомосексуаліста», поставити свій автограф на одному з прапорців.
У 2014 році під час одного з внутрішніх перельотів Китаєм я читав газету China Daily. Її вважають рупором китайського уряду, та, проте, там цілу сторінку зайняло повідомлення з фотографіями про гомофестиваль у Шанхаї. Дещо згодом того ж року і в тій самій газеті на першій шпальті з’явилося досить нейтральне повідомлення про Тіма Кука, генерального директора компанії Apple, який зробив камінґ-аут. Це викликало в Китаї жваві дискусії серед інтернет-користувачів. Мої студенти в Ханчжоу стосовно цієї «новини» лиш знизували плечима; «So what?»[6] – казали вони. «Добре, що він хотів показати приклад, але на цю тему вже все необхідне сказано», – озвався хтось із групи.
Китайські гомосексуальні пари, які хочуть одружитися, їдуть із цією метою переважно до Каліфорнії. Рішення Вищого суду США 2015 року вможливило шлюби гомосексуалістів по всій Америці. У Китаї ж воно викликало напрочуд жваві та широкі