12. Лимонад для «Залізної людини»
Рак – це слово, а не вирок.
Мені було сорок сім, і я вважала себе абсолютно здоровою! Якщо казати про оптимізм, то я взагалі була щасливиця! Моя кар’єра стрімко йшла вгору, діти успішно почали свій шлях, і я обожнювала всі робочі поїздки, яких було багато. В університеті я вивчала дієтологію і споживала те, що вважали здоровою їжею, – багато курятини й риби та нежирні молочні продукти. Я була в найліпшій фізичній формі за все своє життя, маючи лише невеликий артрит, на який, як мені казали, хворіють усі після тридцяти. У тридцять три роки я почала щодня бігати, з’ясувавши, що від цього я просто в захваті! Отже, тоді я бігала вже чотирнадцять років і навіть брала участь у кількох марафонах.
Однак я не знала, що моє життя мало перевернутися догори дриґом. Того ранку в дýші я знайшла у грудях невеликий вузлик. Я одразу пішла до лікаря, але той лише зауважив: «О, ви занадто молоді для раку грудей». Проте він зробив мамограму «просто для впевненості». Результат був «негативний», – як виявиться потім, хибнопозитивний: через щільні тканини молочної залози тоді не знайшли жодних порушень. Мені сказали щороку проходити обстеження. Наступного року – той самий результат. Однак на третій рік пухлина була дуже помітна й мала розмір м’ячика для гольфу! Шокований лікар призначив негайну біопсію. Діагноз – інфільтративний протоковий рак, інвазивна форма раку, яка вже поширилася по тілу, про що свідчили метастази в моїх кістках, пухлина в легені й підвищений уміст печінкових ферментів!
Я була така приголомшена й не могла в це повірити, тому звернулася до другої, третьої і навіть четвертої думки23. Кожен лікар підтверджував діагноз, але ніхто не міг спрогнозувати, скільки мені лишилося: три місяці чи три роки, – усі лише казали, що все «погано». Медики рекомендували стандартну хіміотерапію, опромінення й тамоксифен24. Я не могла повірити, що тіло зрадило мене в такий спосіб! Адже я все правильно робила, щоб бути здоровою.
Мені призначили хіміотерапію, але я до смерті боялася йти цим шляхом. Я почала шукати альтернативні варіанти, будь-яку допомогу, що завгодно – я не хотіла помирати! Саме тоді знайшла крихітне газетне повідомлення на три рядки: «Шукаємо жінок із раком грудей для участі в дослідженні залежності раку від дієти». Я побігла до телефона і, набравши номер, одразу натрапила на лікаря. Він сказав: «Беріть свою медичну картку й негайно приходьте до мене в офіс».
– Гм-м-м, – видав лікар, подивившись на результати моїх лабораторних аналізів. – Знаєте, ваш рівень холестерину – 236: ви так само можете померти від серцевого нападу, як і від раку.
Мене шокувало те, що відбувається, – рак, артрит, а тепер хворе серце? На Бога, я ж марафонка! Це не трапляється з такими людьми,