Урешті-решт, я знову почала працювати, але нова робота, яку я знайшла, давала мені змогу проводити набагато більше часу з чоловіком і дітьми. Вона виявилася навіть краща за попередню: зарплатня вища, набагато менше стресів і гнучкість, завдяки якій я можу бути поруч зі своєю сім’єю, коли потрібна їй. Я змінила пріоритети й уже ніколи не захочу поставити своїх близьких на друге місце після кар’єри.
Я думала, що втрата роботи – це найгірше, що траплялося зі мною. Однак виявилося, що це замасковане щастя. Коли мені здавалося, що, втративши роботу, я втрачу ту себе, якою була, я насправді лише почала виявляти себе справжню.
9. Ліцензія на усмішку
Хмарний день – не перешкода сонячній вдачі.
Кожен, хто добре мене знає, майже напевно назве мене оптимісткою. Я вірю в силу надії й у те, що в найскладніших обставинах можна знайти щось позитивне. Мій оптимізм походить від сильної особистої віри в люблячого Бога, який, на мою думку, дуже зацікавлений у найменших подробицях наших життів, а не тільки у «великих справах». Також я вірю, що на все є своя причина і, якщо ми триматимемо думки й душі відкритими, наш невидимий Господь часто ставатиме видимим, іноді в дуже кумедні способи!
Попри це, навіть оптимісти можуть тимчасово втрачати надію. Зі мною таке сталося одного надзвичайно холодного й похмурого січневого дня. Я почувалася змученою через болісні випробування, на які натрапила у своєму житті. Шлюбні і фінансові проблеми поєднались із проблемами зі здоров’ям, створивши ураган емоцій, що загрожував знищити мій дух. Я почувалася роздратованою, розчарованою, обтяженою й віддаленою від Господа. Здавалося, погода відбивала мій настрій – сіре небо не пропускало жодного сонячного променя. Гаруючи на роботі, я не могла позбутися відчуття безнадії й відчаю.
Приблизно посеред дня я вийшла з роботи на ланч. Досі не маючи песимістичних і негативних відчуттів, я помітила, що на коротеньку мить вийшло сонце. Я задумалася про своє негативне ставлення й нагадала собі, що сама відповідаю за стан своєї душі. Якщо я не здатна ігнорувати біль, то можу або зациклитися на негативі, або змінити думки на позитивніші. Хоч я усвідомлено зізналася собі в цій правді, однак відчула, що не здатна змінити свої думки, тому схопилася за кермо й почала відверто та щиросердно молитися:
– Господи, – закричала я, відчуваючи, що в моїх очах застигли сльози, готові хлинути, – де ти? Не хочу так почуватися, але сьогодні я нещасна й утратила всяку надію. Будь ласка, забери мене з цього темного, похмурого місця!
Я зупинилася на червоний знак світлофора й подивилася на автівку, що їхала просто переді мною. Мою увагу