– Ви сказали «здається загрозливою». Наскільки загрозливою? – запитала Шері.
Інструктор терпляче відповів:
– За останню фінансову орбіту повернулися лише три з десяти екіпажів по п’ять осіб. Це найбільші кораблі. У деяких випадках ми виявляли трупи членів екіпажу. І таке буває.
– Еге, – сказала Шері. – Дуже погано.
– Ні, це ще нічого порівняно з кораблями, розрахованими на одну людину. Дві орбіти тому ми відправляли їх упродовж усієї орбіти. З усіх кораблів повернулося лише два. Оце дійсно зле.
– Чому ж так? – запитав батько сім’ї «тунельних щурів» Форенд. Інструктор на кілька секунд затримав на ньому погляд.
– Якщо колись дізнаєтеся, то скажете, – відповів він. – Так… Обираючи екіпаж, візьміть когось, хто вже літав. Іноді це виходить, але не завжди. Проспектори, які вже розбагатіли, зазвичай зав’язують. А ті, хто ще ні, не захочуть лишати свій екіпаж. Тому вам, новачкам, доведеться літати з іншими незайманцями. Гмммм.
Він уважно роздивився навколо.
– Ну що ж, промацаймо ґрунт. Розбийтеся на групи по три – не переживайте за якісний склад, це ще не добір екіпажу – і лізьте у відкриті модулі. Нічого не чіпайте! Вони вимкнені, але іноді вмикаються самостійно. Просто сидіть у кабіні пілота і чекайте на інструктора.
Уперше чую, що тут є інші інструктори. Я озирнувся, намагаючись визначити, хто викладачі, а хто новачки. Інструктор сказав:
– Є питання?
Знову Шері.
– Так. Як вас звати?
– Невже я знову не сказав? Я Джиммі Чоу, приємно познайомитися. Гайда.
Зараз я знаю більше, аніж мій інструктор, зосібна й те, що сталося з ним через пів-орбіти. Бідолашний Джиммі Чоу полетів переді мною, а повернувся мертвий, поки я літав удруге. Він загинув через спалах. Кажуть, що його очі википіли самі собою. Але тоді він знав усе, що здавалося мені чудернацьким.
Ми залізли в кумедний овальний люк між двигунами і опинилися в посадковому модулі, а потім драбиною з кілочків рушили вниз до головного корабля.
Ми оглянули кабіну. Наша група нагадувала трьох Алі-Бабів у печері зі скарбами. Згори щось пошкрябалось – і ми побачили обличчя з густими бровами й гарними очима. Це була та дівчина, з якою я вчора танцював.
– Дуже весело? – запитала вона. Ми намагалися не чіпати нічого, що рухається, тому сумніваюся, що мали невимушений вигляд.
– Не хвилюйтеся, просто роззирніться. Тут багато чого можна побачити. Он та вертикальна лінія штурвалів з маленькими руків’ями, що стирчать, – це селектор пункту призначення. У жодному разі не чіпайте її зараз і взагалі ніколи. А ота золотава спіралька біля вас, білявочко? Як гадаєте, навіщо вона?
Білявочка була однією з доньок Форенда. Вона відсмикнула руку від спіралі й заперечно хитнула головою. Я теж. Шері вирішила ризикнути:
– Можливо, це вішак для капелюхів?
Інструкторка багатозначно скосила погляд на ту штуковину.
– Гмммм.