Брама. Фредерік Пол. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Фредерік Пол
Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Серия:
Жанр произведения: Космическая фантастика
Год издания: 1976
isbn: 978-617-12-3931-9, 978-617-12-3932-6, 978-617-12-3423-9, 0-345-29300-2
Скачать книгу
твою роботу, – говорить Зіґфрід.

      Нудно. Але безпечно. Я кажу:

      – Я ненавидів свою роботу. Хто ж не буде ненавидіти харчові шахти?

      – Але, Робе, ти й далі на них працював. Ти жодного разу не намагався змінити роботу. Ти ж би міг займатися марикультурою. Одначе ти кинув школу.

      – Тобто ти хочеш сказати, що я застряг у рутині?

      – Я нічого не кажу, Робе. Я запитую, як ти себе почуваєш.

      – Нууу…в деякій мірі, ти маєш рацію. Проте, я хотів щось змінити, – відповідаю я, згадуючи перші яскраві дні із Сильвією. Пам’ятаю, тієї січневої ночі ми сиділи у кабіні припаркованого планера – іншого місця ми не знайшли – і говорили про майбутнє, що будемо робити і як досягатимемо успіху. Але, на мою думку, Зіґфріду ця інформація не дасть жодної користі. Я розповів Зіґфрідові усе про Сильвію: вона зрештою одружилася з акціонером. Однак ми розійшлися задовго до цього.

      – Мені здається, що тоді просто спрацював інстинкт смерті – кажу я, намагаючись бути лаконічним і якнайбільше скористатися із сеансу, за який сплачено гроші.

      – Робе, було б краще, якби ти не вживав психіатричних термінів.

      – Ну, ти розумієш, що я маю на увазі. Я знав, що час минає. Чим довше я залишався у шахтах, тим важче було звідти вибратись. Але нічого кращого не було, до того ж, траплялися й гарні моменти: Сильвія, моя дівчина, мати, коли вона була ще жива. Навіть якісь розваги: польоти на дельтаплані. Було круто літати над пагорбами, а згори Вайомінг мав вигляд не такий вже й кепський, до того ж, не смердів нафтою.

      Я замислився, потираючи живіт. Тепер у мене там є майже півметра нового кишківника. Це все коштує шалені гроші й іноді в мене виникає відчуття, що попередній власник кишок хоче їх собі повернути. Мені завжди цікаво, ким були донори, як померли (якщо взагалі померли). Можливо, він чи вона ще досі живі. В якій же бідності треба жити, щоб продавати свої органи, як, скажімо, декотрі вродливі дівчатка продають свої гарненькі груди або вуха?

      – Робе, ти добре знаходив спільну мову з дівчатами?

      – Зараз знаходжу.

      – Ні, Робе, я питаю не про зараз. Мені здалося, що ти говорив про те, що в дитинстві ти ні з ким не товаришував.

      – А що, в когось було по-іншому?

      – Якщо я правильно зрозумів питання, Роббі, то ти маєш на увазі, чи хтось вважає пору дитинства винятково щасливою та легкою. Звичайно, я відповім «ні». Але для декого дитинство має значний вплив на доросле життя, порівняно з іншими.

      – Авжеж. Згадуючи той час, можу сказати, що я трохи боявся своїх однолітків – вибач, Зіґфріде! Маю на увазі інших дітей. Здавалося, вони усі знали одне одного і знаходили спільну мову: секрети, досвід, захоплення. А я був одинаком.

      – Ти був єдиною дитиною в сім’ї, Роббі?

      – Ти чудово це знаєш. Авжеж. Можливо, це і було причиною. Мої батьки працювали й не хотіли, щоб я грався біля шахт. На їхню думку, це було небезпечно. Ну, для дітей – дійсно. Можна було поранитись об якусь машину, а іноді траплялися зсуви на звалищах або витоки газу. Тому я сидів удома, дивився шоу чи відеокасети і їв. Я був товстим, Зіґфріде. Я полюбляв солодощі та їжу