Маска підвелася з крісла та прошелестіла сукнею у напрямку до виходу, поступово розчиняючись у присмерках будинку. Ікол голосно засміявся, як тільки вона зникла.
– Вона знайшла чим нас лякати, люба! – звернувся він до Ґейдвіг. – Ми її перевершимо та ще покажемо, хто тут замовляє шампанське. А про її зауваження то твого вигляду… вважай їх прихованим компліментом. Маска завжди була їдка на язика. То що зараз обереш: сніданок зі мною, а потім сукні, чи усе з точністю навпаки?
Ґейдвіг одразу ж випалила:
– Спочатку снідати, потім займуся одягом. Треба ж побачити, у що мене одягатимуть під час роботи.
– Сніданок подадуть сюди, – відповів Ікол. – Подорож до їдальні займе багато часу, і нам зараз його не можна втрачати.
Він натиснув на кнопку на пульті, що було вмонтовано у його крісло. У підлозі відчинилися гари і крісла під’їхали до комину, залишившись на певній відстані одне від одного. Між ними розкрилася підлога і з’явився невеличкий стіл, який вже було сервіровано відповідно до події. На ньому було три прибори, але мадам Дізгайз вирішила не затримуватися. Ґейдвіг чекала від сукні нової капості. Тому вона повільно вмостилася к кріслі. Ікол зайняв своє місце після того, як вона підняла порцелянову кришку, що закривала тарілку з мюслями у гарячому молоці. Ґейдвіг їла їх повільно, стараючись не обпекти рота. Ікол уважно спостерігав за нею, і коли з їжею було покінчено, він лагідно поцікавився:
– Ти у ночі брала авто та вирушила до міста?
Ґейдвіг вдавилася останнім ковтком кави. Коли вона відкашлялася, Ікол продовжив.
– Ти не тільки брала авто, а ще й накачалася алкоголем та вела її у такому стані. Від тебе досі тхне дешевою випивкою. Такої тут не тримають, бо не тримають жодної. Тобі доведеться про випивку забути. І багато що змінити, щоб відповідати умовам контракту. Я поки нагадую. Далі – вирішуй сама.
– Я вже вирішила, – машинально відповіла Ґейдвіг, відчуваючи, як сукня починає сповзати з неї, немов стара шкіра змії. – Я відповідатиму усім умовам.
Коли вона вимовила останні слова, сукня застигла у тому положенні, у якому мала бути. Ґейдвіг зітхнула з полегшенням. Вона встала з крісла та відійшла убік.
– Ми підемо зараз оглядати уніформу? – спитала вона.
– Зараз, – підтвердив Ікол. – Далі відбиратиму тобі костюми для роботи. У тебе буде важкий час, бо мадам Дізгайз вирішила раптом нас залишити, і допомагати доведеться мені.
Вони пройшли мимо спальні Ґейдвіг далі по коридору, оминаючи зайві повороти і вийшли в інше крило будинку. Далі – спуск по естакаді, за якою знаходилася простора кімната, де розміщувалися привезені вішалки. Ґейдвіг підійшла