Натовп був забагацьким для такого приміщення. До такого Ґейдвіг давно звикла. Це було місце збіговиськ різного люду. Як завжди тут музика била по вухах, повітря було спертим, у ньому пахло потом та хіттю. Ґейдвіг смакувала його, немов свободу, ще мить – і вона війшла у відрив. Такий, немов то була остання ніч її життя. Минулого, звісно. І вона хотіла провести її на свій власний розсуд. Вона проштовхнулася за вільний столик, який щойно звільнився від компанії фріків та замовила міцний коктейль.
– Овва, Віггі тут! – почула вона знайомий голос.
До столику підсіла інша компанія, але Ґейдвіг знала їх усіх. Саме тому вона вирішила заїхати до «Alcazar-Alcatraz». Вони зависали тут майже щоночі до самого ранку, такі ж маргінали, як і Ґейдвіг. Доречи, називали вони себе не за справжніми іменами, а за ніками, тільки Ґейдвіг скоротили до Віггі. Ха, Іггі-Віггі, така собі, найнамаханіша з їх усіх до теперішнього часу. Зараз, як би висловилася Дряпка:
– Буржуйка, – саме таке слово Ґейдвіг почула зараз від подруги з насиченим чорним волоссям та чорними тінями на віях та багатьма металевими кільцями у носі та губах. – На якому глам-смітнику прикидон відрила?
Дряпка завжди нападала першою, від її язика діставалося усім.
– Бла-бла-бла! Дряпка права, – додала перцю Мара, фарбована під платинову білявку з довгим волоссям та лінзами, що змінювали колір очей. – Глам на гламі гламом поганяє. Ти щось не дуже виглядаєш, Іггі. Ковтни свого коктейлю, та гайда за нами. Зараз тут буде така туса, ми усі з сьомої вчорашнього сторчимо. Макс буде скоро.
З ким Ґейдвіг не хотіла бачитися, то це з Максом. Він допоміг їй з роботой, проте після цього випадку… Нічім вона йому не забов’язана.
– Скам і Лайм будуть? – Ґейдвіг намагалася перекричати галас.
– Зависли десь, – крикнула Мара. – Ти справді прикидаєшся, чи змінилася?
– Тупі зміни, – пробубоніла Дряпка. – Стала дурепою. Раніш була краще.
Ґейдвіг воліла промовчати. Якщо Дряпка причепилася, то буде чіплятися увесь тиждень.
– Туса скоро? – спитала вона.
– Затримують вже годину, – відповіла Мара. – Я, напевно, звідси почимчикую: нудота набрида. Нікого не чекатиму.
– А, може, варто? – спитала Дряпка. – Скам зараз буде, Лайм підтягнеться, і тоді усі рушимо.
– Тоді по коктейлю? – запропонувала Ґейдвіг.
– Га, справді, буржуйка, звідки бабло?
– Замовимо, вип’ємо та ноги в руки, – відповіла Ґейдвіг. – Я без нічого.
– Кльово! – Мара та Дряпка вигукнули майже в один голос. – Як будемо вшиватися?
– По одній. Спочатку я, потім Мара, і нарешті ти. Усіх чекаю у кінці провулку, там моя тачка.
Хвилин за двадцять принесли два коктейлі – якусь вибухову суміш, від якої клепки у голові летять, тому пити доводилося поступово, щоб не обпекти