– Я втомилася. Ми поїдемо назад до лісу?
Він кивнув їй у відповідь, і пара поїхала ліфтом до парковки. Ікол відчинив багажник і вдоволено посміхнувся, побачивши велику кількість чорних пластикових пакунків з фірмовою емблемою салону – білою посміхненою венеціанською маскою. Ґейдвіг схопила його за руку.
– Почекай, це треба повернути. Ми ж не розрахувалися за одяг.
– Це не повинно тебе турбувати, – спокійно відповів Ікол. – Як тільки ти усе підписала, відомості про тебе надійшли, куди потрібно, і кошти перерахували на ім’я Disguise Ltd. Такою жінкою не можна не захоплюватися, така кар’єра у такому молодому віці і такі обставини…
– А що з нею трапилося? – поцікавилася Ґейдвіг. – Вона, мабуть, стара-старезна бабця, яка нагадує мастодонта з допотоп…
Ікол вперше з люттю поглянув на дівчину. Вона зжалася у салоні авта, немов налякана пташка перед яструбом, що забажав її з’їсти. Але Ікол вгамувався швидко і сів за кермо. Автівка завелася та знову помчала до лісу через місто – іншим шляхом.
– Мадам Дізгайз – це тільки назва, прізвисько, бренд. Не існує такої людини, – холодно розпочав він через деякий час. – Можна сказати вона сама себе відродила. Розумієш, коли ти молода після катастрофи і тебе ледве зібрали по шматках, на які ще потрапила кислота, ти станеш мимоволі іншою. Ця жінка трохи старше за тебе, а вже носить маску та приховує своє обличчя. Рукавички помітила? Так ось, на руках у неї не вистачає пальців. І усе, що ти могла побачити у салоні, вона шиє одна. Їй стало сили розпочати нове життя. Тому вона варта більшої поваги, ніж така шмарля, як ти.
Ґейдвіг вжалася у крісло. До будинку доїхали у повній тиші. Навколо шумів ліс, вітер розгойдував сосни, повітря ставало вологим, напевно до дощу. Ґейдвіг покинула автівку і вона разом із Іколом понесла купу пакунків до своєї кімнати. Розвісивши сукні у шафі, Ґейдвіг почала придивлятися до них і потім у розпачі сіла на ліжко. Настрій було зіпсовано, а сьогодні ще й ресторан. Обирати принадливий одяг не хотілося, і раптом у її голові пронісся тихий шелест мадам Дізгайз: «Усе залежатиме від того, як ви пройдете декілька останніх випробувань на сьогодні». Отже, день не думав закінчуватися, останні, найважливіші події залишилися на вечір. І раптом Ґейдвіг зрозуміла: похід до ресторану – не дарунок від невідомої корпорації, а перевірка на вошивість. І різка зміна настрою Ікола – теж. Напевно, він вигадав усю ту розповідь про кравчиню, щоб змусити Ґейдвіг не задавати необачні питання. Що ж, заради нового життя вона пройде її, щоб довести, по-перше, собі, що вона варта більшого, бо в голові в неї є клепка, а не тирса, як у ляльки.
***
Ґейдвіг була вже готова до виходу у світ. Вона роздивлялася себе у дзеркало і відкривала саму себе для себе. Одяг від мадам Дізгайз перетворив знищив суміш панк-хіпі-емо, замінивши її на іншу – вишуканість