Фундація. Айзек Азімов

працюєте в клітці, а відпочиваєте в переповненому зимовому саду, а потім виходите на відкритий простір, де над вами немає нічого, крім неба, то це може викликати у вас лише нервовий зрив. Вони змушують дітей приходити сюди раз на рік, після того як їм виповниться п’ять. Не знаю, чи є від цього якась користь. Насправді їм цього мало, і коли вони приходять сюди перші кілька разів, то влаштовують істерики. Діти повинні відвідувати майданчик хоча б раз на тиждень, одразу як їх відлучать від грудей. – Він продовжив: – Звичайно, усе це не має ніякого значення. Що з того, що вони ніколи сюди не виходять? Вони щасливі там, унизу, керуючи Імперією. Як ви думаєте, на якій ми висоті?

      – Півмилі? – сказав він і подумав, чи не наївно це прозвучало. Мабуть, наївно, бо Джерріл трохи пирхнув, стримуючи сміх.

      – Ні, лише п’ятсот футів.

      – Що? Але ж ліфт піднімався…

      – Знаю. Та більшу частину часу він піднімався до рівня поверхні. Трентор на милю вглибину пронизаний тунелями. Він мов айсберг. На дев’ять десятих він прихований від людського ока. Використовуються навіть кілька миль ґрунту під океаном на береговій лінії. Насправді ми настільки занурилися під землю, що можемо використовувати різницю температур, яка створюється цією парою миль, і забезпечувати всі свої потреби в енергії. Ви про це знали?

      – Ні, я думав, що ви використовуєте атомні генератори.

      – Колись використовували. Але так дешевше.

      – Уявляю собі.

      – Що ви про все це думаєте? – На якусь мить доброзичливий тон чоловіка випарувався, перетворившись на прагматичність. Він набув майже хитрого вигляду.

      Ґаал розгубився.

      – Прекрасно, – повторив він знову.

      – Ви тут на відпочинку? Чи подорожуєте, роздивляєтеся визначні місця?

      – Не зовсім. Узагалі-то, я завжди мріяв відвідати Трентор, але передусім приїхав сюди на роботу.

      – Так? /Он як?/

      Ґаал відчув, що має пояснити.

      – Буду працювати в проекті доктора Селдона в університеті Трентора.

      – Ворона Селдона?

      – Ні. Я маю на увазі Гарі Селдона. Психоісторика Селдона. Я не знаю ніякого Ворона.

      – Це він і є. Його тут називають Вороном. Самі розумієте, у лайливій формі. Він продовжує прогнозувати катастрофи.

      – Катастрофи? – Ґаал був щиро здивований.

      – Звичайно, ви мали б це знати. – Джерріл не усміхався. – Ви ж працюватимете на нього, хіба ні?

      – Ну так, я математик. Але чому він передбачає катастрофи? Які саме?

      – А ви як думаєте?

      – Боюся, що не маю анінайменшого уявлення. Я читав статті, опубліковані Селдоном і його групою. Вони стосуються математичної теорії.

      – Так, те, що публікується.

      Ґаал відчув роздратування. /Він сказав: /

      – Я думаю, мені час повертатися. Дуже радий був з вами познайомитися.

      Джерріл байдуже помахав йому рукою.

      У номері Ґаал застав якогось чоловіка. Він був настільки вражений, що навіть не вимовив неминучої фрази «Що ви тут