Коли Ґаал пішов, з натовпу відокремилася якась постать і підійшла до столу. Чоловік за столом підвів голову й коротко кивнув. Постать кивнула у відповідь і рушила слідом за молодим іммігрантом.
Це було вчасно, бо він устиг почути пункт призначення Ґаала. Ґаал обіперся на бар’єр. На маленькій табличці було написано «Диспетчер». Чоловік, якого стосувався напис, не підводячи голови, спитав:
– Куди?
Ґаал завагався, і навіть ці кілька секунд роздумів створили позаду нього чималу чергу.
Диспетчер підвів голову:
– Куди?
У Ґаала було небагато грошей, але ж це тільки одна ніч, а потім він матиме роботу. Він намагався здаватися байдужим:
– До хорошого готелю, будь ласка. Диспетчера це не вразило.
– Вони всі хороші. Назвіть, до якого. Ґаал у відчаї відповів:
– До найближчого, будь ласка.
Диспетчер натиснув кнопку. На підлозі з’явився тонкий промінець світла, який звивався посеред інших, що виблискували та тьмяніли, демонструючи різні кольори й відтінки. У руки Ґаалові тицьнули квиток, що теж слабко світився.
– Один-дванадцять, – промовив диспетчер. Ґаал намацав у кишені монети й спитав:
– Куди мені йти?
– Ідіть за світлом. Квиток світитиметься доти, доки ви будете рухатися в правильному напрямку.
І Ґаал пішов. Сотні людей повзли широким залом, уважно йдучи за промінцями й напружуючись у точках перетину, щоб прийти до місця призначення.
Його власна стежка обірвалася. Чоловік у блискучій синьо-жовтій уніформі, що сяяла новим пластотекстилем, потягнувся за його двома сумками.
– Прямий рейс до «Люксора», – сказав він.
Чоловік, який за ним стежив, почув це. Також він почув, як Ґаал сказав: «Чудово», – і побачив, як той заліз у тупоносу машину.
Таксі піднялося вертикально вгору. Ґаал дивився крізь вигнуте прозоре вікно, захоплюючись відчуттям польоту всередині замкнутої структури та інстинктивно тримаючись за спинку водійського сидіння. Простір унизу звузився, і люди стали схожими на мурах, які безладно біжать хто куди. Вид за вікном усе вужчав і віддалявся. Попереду була стіна. Вона починалася високо в повітрі й зникала з поля зору. Її пронизували отвори тунелів. Таксі Ґаала пірнуло до одного з них. На якусь мить Ґаал знічев’я замислився, як це його водій зміг вибрати потрібний тунель з-поміж безлічі інших. Тепер навколо панувала темрява й крізь неї, трохи розряджаючи похмуру обстановку, пробивався лише один із сигнальних вогнів. Повітря сповнювалося звуком машини, що летіла тунелем.
Ґаал подався трохи вперед від гальмування машини, а потім таксі вискочило з тунелю й знову спустилося на землю.
– Готель «Люксор», – сказав водій, хоч у цьому не було потреби. Він допоміг Ґаалові з багажем, із діловим виглядом узяв десять кредиток на чай, підібрав нового пасажира й знову піднявся в повітря.
За