Почувся свист гарматного ядра і в декількох десятках метрах від нього гримнуло і піднявся стовп пилюки.
– Турки переправили через Дністер гармати! Вони нас обстрілюють! – залунало відусюди.
Ще кілька ядер пролетіли над головою та впали в таборі, посіявши смерть та руйнування навколо.
– Тихо! Без паніки! – залунав голос Тараса. – Зариваймося глибше в землю. Ще копайте шанці!
Незабаром турки почали обстрілювати польських лісовичків, що стояли поруч, а козаки отримали нагоду поглибити свої позиції. Почала працювати й козацька артилерія, влаштувавши контрбатарейну боротьбу, щоб придушити вогонь противника. День пройшов практично без рукопашних сутичок, але під обстрілами з обох сторін.
Метін полегшено зітхнув. Убивати одновірців було вкрай тяжко, а доводилося, щоб не видати себе. Він сподівався, що вдале виконання місії, незважаючи на велику чисельність гріхів, дозволить переступити ворота до садів Джаннату[11]. Гяурів намагався взагалі не чіпати. Берігся викриття. Та й вчені попередили, що вбивши свого можливого предка-уруса може щезнути сам, оскільки з ним згинуть ненароджені спадкоємці – пращури Метіна.
Звичайно, вбиваючи турків і татар він теж міг вплинути на персональний хід історії власної родини, але зі значно меншою імовірністю. А невеличкі зміни від інших дій, які могли б виникнути, як правило, згладжувалися течією часу. Звісно якщо вони не стосувалися осьових персон та подій історичного плину.
Вечоріло. Метін ще раз перевірив свою зброю, потягнувся, розминаючи м’язи затерплі від сидіння в шанці, як тут появився Петро Зубатий.
– Завтра буде спекотно, – влаштувався поруч. – Наші розвідники передали, що турки і татарва будуть наступати. Планують перекинути ще гармати на наш бік і піти великими силами, щоб вибити з позицій. От тільки дідька лисого їм це вдасться!
Звісно не вдасться, якщо він не вбереже життя султана. Адже того було вбито саме у ніч вирішального наступу. Проте він змінить хід історії, а османське військо здобуде перемогу! Відтак і Гетьманська Україна, і Річ Посполита – головні вороги його майбутнього перестануть існувати.
Товариш сидів поруч і все не вгавав. Поволі вже й поночіло, а той все не влаштовувався спати. Невже доведеться його вбити? Всередині зародився сумнів. За ті місяці, що провів в козацькому війську, Метін став по іншому дивитися на запеклих ворогів. Спільні труднощі, небезпеки, зазирання у вічі смерті зблизили його і з Петром, і з іншими гяурами. Вже такої ненависті, як колись, у своєму часі він не відчував. Може далася взнаки уруська кров? Хтозна…
Тим не менш, на нього покладена місія, котру повинен виконати. І зробить це за будь-яку ціну, навіть якщо доведеться вбити сусіда по шанцю. Хоча, можна цього і не робити.
Він витягнув срібну монету та почав гратися нею, перекидаючи з руки в руку. Петро не вгавав, проте очі пильно стежили за танком срібного кружальця. Поступово словесний потік вгамувався