Їх крики злилися зі стогонами мерця, який борсався в кутку, як викинута на берег риба.
– А-а-а-а-а!!!
Козаки повклякали на підлогу і почали молитися.
Крики мерця стали ще голоснішими.
Богдан зі страху забився у дальший куток і там верещав, як недорізане порося. Згодом він затих, впавши у безпам’ятство. Лише нервово дригав ногою.
Крутивус звівся на ноги, промовляючи молитви, вихопив шаблю і почав штрикати мерця, але бережно, боячись порізати вірьовки. Той закричав ще голосніше, посиніле лице перекосилося від болю, а в скляних очах проскочили іскри страждання і страху. Але це примусило козака ще завзятіше різати мерця.
Знадвору щось завило, заревіло, заскавуліло, загримало. Стіни затряслися і почали тріскатись. Від виття Охріму здалося голова от-от трісне. Він впав на коліна, шабля випала з рук. Затулив вуха, але не помагало. Здивовано помітив, що сам несамовито кричить, приєднуючи свій голос до бісівського концерту.
Він не витримав напруги і провалився у пітьму.
Падаючи у провалля, почув як запіяли півні.
– Як болить голова, – донеслося збоку і Охрім розплющив очі.
Він лежав на підлозі і дивився на стелю. В кімнаті сіріло, надворі народжувався новий день. В кутку вовтузився Діжка. Крутивус несподівано пригадав все, що з ними трапилося вночі. Різко скочив на ноги, у голові стрельнула гармата, скривився і оглянувся. Мрець лежав горілиць на лавці, наче нічого й не було. Лише поріз на руці трохи закривавився, інших ран, завданих шаблею не було. Двері і вікна були там, де б мали бути. В ногах валялася шабля без жодних слідів крові.
– М-да…! І насниться ж всяка чортівня, коли горілки надудлишся! А головне так, ніби й справді все так було.
– Мені тоже така мара наснилася, що диво, що уві сні не обісцявся. А як голова болить. Що за горілку ми пили?!
– Та ні, горілка як горілка, – взяв бутлю з рештками рідини понюхав. – Треба було в кінці не пити, – підняв шаблю.
– Це ти зі своїми казочками! – простогнав Богдан вилазячи з кутка і обтріпуючись. – Через те й наснився мені такий кошмар, що ого-ого! Ніби…
Доказати не встиг, бо гримнули двері в сінях і на порозі появився вже старший чоловік з двома юнаками. Схожість між ними була видна відразу, незважаючи на помітну блідість. Навіть не треба було говорити, що це батько і сини.
– Ми це… – прокашлявся Охрім. – Того… – спробував виправдатися, але гнівний погляд зупинив його.
Вони мовчки підійшли до мертвого, розв’язали (Богдан було зробив крок, щоб помішати, але його поглядом зупинив Крутивус) і понесли на двір.
Козаки здивовано переглянулися і посунули за ними.
На подвір’ї стояв віз із запряженою понурою кобилою. Немолода жінка і мале дівча стояли поруч і дивилися на похмуру процесію. Чоловіки підійшли