– Здоров, антипку! – каже та смієся пан.
– Чого ти прийшов та сів на моє місце? Гони звідси, а ні – скручу тобі голову!
– Се моє поле і моє роздоріжжя, – каже пан і так слово по слові розпочалася сварка, а далі чорт береся до пана. Та що ж? Що прискочить до пана, то знов одскочить, як опарений. Вкінці пан знітився, виважив добре, присунувся ближче до чорта та як не злапе єго по-під сили!
Чорт в крик, рвеся, скомлить, а пан щомоци тримає. Далі чорт зачав просити:
– Пусти, будь ласкав, бо згину!
– Не пущу, здихай зараз!
– Пусти, бо печеш мене собою гірш пекельного огню. Пусти! Що хочеш, дам тобі.
– Ні! Здихай, лукавий чорте!
– Дам чвертку червінців: пусти!
– Мало! – каже пан.
– Дам дві: пусти!
– Мало!
Згодилися на три. Пан схопив чорта за руку, держить єго міцно тай каже:
– Сип червінці, а ні – не пущу, хотяй би-м мав сам зубами затяти.
Чорт рад не рад насипав величезну купу червінців, вирвався з панської руки тай пігнав. Пан тогді перехрестився, обцирк-лював червінці свяченою крейдою, пересидів до рана, а рано заїхала фіра, забрали гроші тай завезли до двора. Від того часу станули наші пани на ноги і спродане село одкупили, і довги поплатили, та ще й грошей чимало лишилося».
В Довгім мав бути такий мудрий хлоп, що мав таку книжку по чорнокнижнику та умів з неї читати. Для того ніхто, так як він не оджене граду чи хуртовини від села; він і дощі задержить і відгадає, кілько літ хто буде жити, де поділася конина сусідови, чи на чистім місци будинок стоїть чи ні. А все з тої книжки.
Яким однак способом тоті книжки дісталися між нинішні люде, про се докладно годі довідатись. Видно, що люде, повторюючи сі казки, глибше не застанавляються над ними. Я тілько раз, будучи в Добромильськім та оглядаючи старі звалища замку, чув від одного селянина, що в тім замку в підземних пивницях мають знаходитися книжки по чорнокнижниках, однак їх дуже тяжко дістати, бо книжок тих стережуть самі чорти.
Одна стара баба в Теглові згадала мені раз, що якийсь хлоп дістав був таку книжку; але коли я її просив, щоби докладно про то оповіла, сказала баба: «Не годиться духовним таке розповідати, бо тото би був неспокутований гріх».
Крім книжок, які походять від чорнокнижників, людова віра розказує також про старі образи, що колись були власністю тих казкових осіб. Тим образам приписують однакову силу, що і книжкам. Одна баба з Літиня оповідала мені, що коли тому десять літ назад украли злодії у неї пару коней, вона удалася до Стрия до знайомої на цілу тамошну сторону ворожки. Прийшовши до невеличкої з одним вікном ворожчиної хатини, баба достерегла відразу середньої величини образ, завішений на стіні. Образ був так старий, замазаний та чорний, що годі було на нім розпізнати що. Перед ним горіла лоєва свічка, а стара ворожка, розвідавшись у неї, в якім ділі вона прийшла, обернулася до старого образу, шепотіла щось до него довго, наче б молилася,