Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.. Антология

і, не знаючи, що далей чинити, ходить собі од стіни до стіни, од кута до кута.

      Аж надибав глину. І, взявши тую глину, як ліпить, так ліпить. Уліпив руки, уліпив ноги, уліпив голову з очима. І, уліпивши чоловіка, крикне на нього:

      – Адаме, встань!

      Аж Адам, як на тоє, встав.

      Возрадувався Господь, що чоловік встав. Пішов до раю. Адам за ним здалека поволікся.

      Оглянеться Господь назад – аж Адам іде. І рече до нього:

      – А ти, Адаме, чого ідеш? Любо тобі жінки треба?

      На що Адам одповів:

      – Та треба, Господи, бо не маю з ким спати.

      І перепустив Господь на Адама сон. І, винявши йому ребро з лівого боку, сотворив Адамові жону Єву.