На озера, багна, опарени та баюри глядить наш люд з жахом та трепотом, уважаючи ті місця не чистими, бо в їхній воді по найбільшій часті пересиджує страшний обійник, мань або блуд, топельник та другі лихі духи та чорні сили. В Вороблевичах на просторих, рівнинних сіножатях знаходиться великий став, зарослий тростиною, очеретом та татарським зілєм. Не дуже далеко од того ставу веде бита дорога одна до Дрогобича, а друга до Медини, котрою день-денно майже вечерами ідуть люде або з недалеких міст, або вертають з панських дворів з заробку до дому. Кілько я наслухався розлучних оповідань та розказів про той став! Одні оповідали мені, що бачили, як з глибокої води ставу вилазив величезний кінь у ясну місячну ніч, ішов на дорогу, ставав на високім мості, полоненім на Тисмениці і пив з ріки воду, витягаючи свою довгу шию. Був се обійник – (злий дух) – володітель і пан того ставу. Давно, дуже давно впилився он так у темну осінню ніч до вертаю чого з углем з летнянських лісів грушівского коваля, затуманив его цілком, потім водив его майже цілісіньку ніч по сіножатях а в кінци над раном завів его разом з конем і возом над став, тай утопив его на самісінькій середині ставу.
На середині сего ставу, серед густого очерету та осоки є закляте місце – говорили другі – на котрім не змогла до сего часу жадна нога чоловіка удержати ся, бо щоби на тоє місце човном приплив не знати який плавак, сей час погибати мусить. Там бо власне в тім місци сидить сей страшний обійник.
По озерах, по багнах та баюрах пересиджують чорти та дияволи, а в сторонах Дрогобича, Стрия, Белза та Рудок вірує люд, що озерами та багнами можна дістатися до самісінького пекла.
На інші озера та баюри вказує наш сільський люд з страхом та тривогою тому, бо вірує, що на тих місцях стояли або богаті оселі, житла або палати, але вони за якийсь гріх запалися під землю. І нині серед погодної та тихої ночі можна чути голоси людей в тих озерах. Я наведу лише один розказ записаний в Теглові од Юрка Дідуга про невеличке озеро, що лежить посеред Хлівчанського ліса: «Давно колись стояла тутка красна палата, що належала до старого багатого воєводи. У воєводи було три сина; тому, як умирав, розділив цілий свій маєток межи них з тим, щоби вони разом в палаті всі три сиділи. Але середущий захланний брат не хотів пошанувати батьківської послідної волі, єму забаглося захопити у руки ціле батьківське майно. Тому раненько в неділю запросив він своїх двох братів на мід солоденький. П'ють брати медок, та не знають, що братчик досипав до него отруї. Напилися тай поумирали. Похоронив брат братів про людське око красно, побивався та плакав, ідучи за їх домовиною. А вернувшись з цвинтаря, з утіхою взявся до того, щоби уладити палату по своей волі та вподобі. Та ба, зараз над вечором того самого дня як не зірвеся вітер, як не закрутить, як не сипне дощем, то аж страшно зробилося окаянному братчикові. Вконци під землею щось загуділо та загриміло, і ціла палата ринула під землю. На тім місци виступила лише вода та сталося