Дрібненький та легенький дощ, котрий довго не йде, називає сільський люд в наддністрянській дрогобицькій стороні дощем «сліпим». Коли сонце світить, а дощ падає, тогди чарівниця масло робить, а дощ той не є дощем чистим, бо єго накликала чарівниця. Взагалі ворожбити, чарівники та знахарі зі злости або з якого завзятя можуть спровадити на село не тілько дощ, але навіть хуртовину, град та тучу.
В людових віруваннях віщунами дощу та тучі бувають кури, ворони та ластівки. Загально відоме тоє вірованє, що на дощ кури піють та встають зі свого сіданя дуже рано; ластівки звіщають тим дощ, що вганяються високо попід самі облаки; ворони же на тучу та заметіль пхаються до села та людських жилищ.
Крім вірувань про чистий і нечистий дощ можна також подибати в декотрих сторонах нашого краю поговірку між нашим людом про камінний, сірчаний та огненний дощ. Дощ огненний буде падати при кінци світа, запалить цілісіньку землю, залявши єї перше огненною водою. З дощем у літі та на весну з самого неба спадають на землю жаби; особливо належиться згадати тутка про маленьку зелену жабу, котру люд простий в сторонах Дрогобицьких уважає за дар неба, відноситься до неї дуже дружно, бо вірує, що, приложивши тоту зелену жабу до посідалих та попуканих од буйного вітру уст, ніг або рук, тим способом вилічиться їх, а при тім охорониться на будуче од посіданя та попуканя. Після віруваня тамочного люду ся зелена жаба не любить дуже річної води, а коли серед літа настане страшна посуха і всі калабані висохнуть так, що ся жаба не має дрібочки води, чим могла би закропити свою спрагу, тогди вилазить вона на вербу і так, як каня рохкотанєм просить у Бога дощу. Тому люд по деяких селах уважає рохкотанє тої маленької жаби за признаку слоти. Серед літа та погодної осени з дощем спадають на землю також миші, котрі одтак розлазяться по полях, споруджуючи в зимових засівах чималу шкоду; з дощем спадає на пшеницю руда і др.
Маєвий дощ надає хлопцеви росту та сили, а дівчині краси та вроди; тому декуди по наших селах посилають матері своїх малих дітей на маєвий дощ, щоби їм той надав краси, сили та росту. Єсли на весілі парубка та дівчини падає дощ, тогди в деяких сторонах нашого краю, загалом всі весільні разом з молодятами тішаться, бо вірують, що той дощ принесе молодій парі щастя та долі; в Дрогобицькім же я чув, що дощ падає по найбільшій часті на весілю того парубка чи тої дівчини, котра любила за свого дівування поїдати ласощі, а в Груді я бачив, як молода княгиня заливалася дрібними слезами на своїм весілю, бо в тім дни, в котрім вона шлюб брала, падав рясний дощ. Стілько, отже, сліз – після її вірованя – прийдеся їй небозі вилляти в житю зо своєю парою. Які два суперечні вірованя та які суперечні погляди на ворожбу про будуче житє молодих!
Крім дощу на тім місці належиться згадати про росу, котра серед погідної літної ночі такими гарними каплями вкриває поля, луги та луки. В Дрогобицьких сторонах вірить люд, що росу самі «янголи»