Історія цивілізації. Україна. Том 2. Від Русі до Галицького князівства (900–1256). Коллектив авторов

на р. Корені – Крапивне; на Верхньому Осколі – Холок. Це вказує на невелику щільність заселення цього району на південному сході давньоруських земель. За своїми фізико-географічними характеристиками ця площа є гострим лісостеповим виступом, що глибоко врізався з півночі в степову зону. Окрім залісеності, ландшафти «донецького виступу» відрізняє глибока порізаність рельєфу, що різко відмежовує його від онавколошніх рівнинних степів. У противагу цьому району, території на південь та далі на південний схід характеризуються рівними й пониженими ландшафтами, досить привабливими для скотарського господарювання кочівників (Бородин, Моргунов, 2003).

      Роботи з дослідження південноруського прикордоння в різні роки проводилися і на Правобережжі Дніпра (Довженок, Лінка, 1955; Орлов, Моця, Покас, 1985). Це дало змогу загалом схарактеризувати Пороську оборонну лінію. Варто зазначити, що в історії давньоруської держави Поросся відігравало досить вагому стратегічну роль. Ця область займала прикордонне положення зі Степом, прикриваючи з півдня одні з найголовніших економічних і політичних центрів Київської Русі, та постійно перебувала під загрозою кочівницьких вторгнень. Наприкінці X ст. під тиском печенігів на значній частині Правобережної Київщини місцеве населення залишає свої оселі.

      Володимир Святославич був змушений терміново розпочати оборонне будівництво, закріплюючи південний кордон на Правобережжі Славутича по р. Стугна. Створена система захисту з фортець і довгих дерев’яно-земляних споруд – Змійових валів по лівих і правих притоках Дніпра дало змогу успішно відбивати ворожі напади. Населення Середнього Подніпров’я невпинно зростало, а Києву були створені умови для швидкого економічного й культурного розвитку. Ще за панування в степах печенігів почалося освоєння Поросся давньоруською державою, а по Росі було споруджено оборонну лінію. Пізніше вона вдосконалювалася (як і Посульська), і Поросся перетворилося у визначну волость Київської землі.

      Літописні повідомлення свідчать, що цей район давньоруських земель був підпорядкований загальнодержавним інтересам за князювання Ярослава Мудрого. Зокрема Іпатіївський літопис під 1031 р. повідомляє, що він разом із братом Мстиславом, повернувшись з походу на ляхів (тобто поляків) «многы Ляхы приведоста. и разделиста я. и посади Ярославъ своя по Рси.» А наступного 1032 р. «Ярославь поча ставити городы. по Рсі.» Три літописні укріплені пункти ідентифікуються із сучасними містами: Юр’єв – Біла Церква (1072 р.), Корсунь – нині Корсунь-Шевченківський (1169 р.), Богуслав (1195 р.), а відомості про місцезнаходження інших (Чюрнаєв, Товарий) не збереглися, а тому локалізувати їх можливо лише гіпотетично. Окрім того, в Пороссі містився центр Чорних клобуків (про нього йтиметься трохи далі), літописне місто Торчеськ (1193 р.).

      Загалом в нижній і середній течії лівобережжя Росі, від канівського Подніпров’я до сучасної Білої Церкви, виявлено, крім