Історія цивілізації. Україна. Том 2. Від Русі до Галицького князівства (900–1256). Коллектив авторов

ставилися до торків та інших угруповань, які перекривали їм шляхи вторгнення на Київщину. Половецька загроза змусила київських князів вжити додаткових оборонних заходів. Широка дворядна оборонна лінія з укріплень-городищ була доповнена посередині невеликим Змійовим валом, який проходив понад Россю. Цей вал є найпізнішим серед аналогічних конструкцій. Як встановлено дослідженнями, західніше Рокитного цим валом перерізаний більш ранній Білоцерківський вал. Розкопки на давньоруському селищі біля Миколаївського городища дали змогу з’ясувати, що згаданий вал перекривав давньоруський культурний шар, а рів розрізав цей шар. Мабуть, він був збудований не раніше за першу третину XII ст.

      Складна система захисту південного рубежу давньоруської держави по р. Рось створювалася протягом тривалого часу. Будівництво укріплень вимагало значних матеріальних та людських ресурсів і супроводжувалося поповненням населення із різних місць (Кучера, Іванченко, 1987).

      Можна констатувати, що в загальних рисах система оборони на Правобережжі Дніпра повторювала основні принципи формування оборонної лінії на Дніпровському Лівобережжі – справу і методи реалізації Володимира Святославича продовжував його син Ярослав Мудрий. Але якщо в Посуллі основною групою переселенців були «кращі мужі» з північних регіонів Східної Європи та їхнє оточення з тих самих районів східнослов’янської ойкумени, то у Пороссі склад населення був більш строкатий. Вище вже згадувалося про розселення «ляхів» на Росі. При цьому цікаво відзначити, що руси поселилися на безпечнішому від кочівників лівому березі річки, виставивши своїх полонених як перший заслон на правому березі. На цьому «не-руському» боці було розташоване поселення та курганний могильник поблизу Білої Церкви, археологічні матеріали з якого вказують на проживання тут вихідців із південного сходу Східної Європи. Появу їх у цьому місці можна зіставляти з інформацією Никонівського літопису під 1029 р. про похід Ярослава і Мстислава на землі передкавказького регіону і полонення ясів. Мстиславу Володимиричу місця їхнього розселення (як і сусідніх народів) були добре відомі – адже він свого часу правив у Тмутаракані, а в 1022 р. у протистоянні з касогами навіть зарізав на очах війська, у двобої, їхнього князя Редедю. Мабуть, так, як це трапилося через кілька років із ляхами, полон було розділено. Групу добре підготовлених у військовому відношенні переселенців Ярослав Мудрий, який уже усвідомив стратегічне значення перенесення державного кордону зі Стугни на Рось, посадив у районі сучасного с. Яблунівка. Цей прикордонний військовий табір проіснував аж до загибелі Київської Русі. Улітку воїни-васали пороських та київських князів контролювали певну територію, пересуваючись уздовж кордону. Загиблим далеко від домівки насипали меморативні споруди – кромлехи, а більшість вмерлих ховали під насипом на рівні денної поверхні. Багатьом із них у могили клали зброю. Узимку, коли загроза з боку Степу певною