Подальші історичні події, зокрема, викладені в Галицько-Волинському літописі, що увійшов складовою до Іпатіївського літопису, і мають певні хронологічні невідповідності. Адже ця частина Іпатіївського літопису розпочинається не із 1201 р., а з середини 1205 р. – з початку княжіння галицького правителя Романа, який був «державцем» всієї Руської землі (Літопис руський, 1989, с. 368). По смерті його іменують як «приснопамятнаго самодержица всея Роуси», а його кончина спровокувала «великоу мятежю восставшю. в землъ Роускои».
Одним із небагатьох випадків, коли новгородці висловлюються в контексті єдності всієї Русі, стали події 1214 р., під час яких із цього північного міста до Києва вирушив Мстислав, але у Смоленську трапився конфлікт, під час якого було вбито місцевого жителя. На віче новгородський посадник Твердислав виголосив промову, у якій, зокрема, виголосив: «яко, братие, страдали дъди наши и отчи Русьскую землю, тако, братье и мы поидимъ по своемь князи».
Майже єдиний конкретний приклад використання назви «Руська земля» в його широкому значенні бачимо в продовженні Суздальського літопису за Академічним списком (Тихомиров, 1979, с. 24; Котляр, 1976, с. 105). Мовиться про Липицьку битву 1216 р. між володимиро-суздальськими військами з одного боку, та новгородськими й смоленськими з іншого. Тоді один із суздальських бояр звернувся до своїх князів зі словами: «не было того ни при прадъдъх. ни при дъдъх. ни при отцъ вашемъ, оже бы кто вшелъ ратью в силную землю в Суздальскую, оже вышелъ цълъ. хотя бы и вся Русская земля, и Галичьская. и Киевьская. и Смоленьская. и Черниговьская. и Новгородская, и Рязаньская». Але не все в прочитанні цього повідомлення до кінця є доведеним: Наведена цитата про Руську землю написана укладачем зводу XV ст., який мав своє уявлення про давню Руську землю. Вона не може бути використана для характеристики того, що розуміли під Руською землею сучасники Липицької битви (Кучкин, 1995, с. 79). Тож на її основі не слід робити глобальні висновки. Можливо, також, що це була просто пізня вставка в більш ранній текст, коли уявлення про Русь суттєво змінилися.
Потрясіння для всієї Русі викликав розгром русько-половецьких військ монголо-татарами на р. Калка в 1223 р., про що сповістили всі розглянуті літописи. Зокрема в Лаврентіївському літописі повідодомляється: «быс плачь и туга в Руси, и по всей земли, слышавшимъ сию бъду… Се же слышавъ Василко. приключыпеся в Руси…взратися от Чернигова…и вниде в свои Ростовъ». Ідеться про контингент