Ситуацію з кортизолом можна описати двома словами – суцільне непорозуміння. Всі гадають, що він – гормон стресу. Лише тому, що його часто виявляють під час… стресу. Але ж це не він призвів до стресу, та й взагалі він розглядає себе як частину команди рятувальників. Такі думки цілком аргументовані, якщо врахуємо той факт, що дія кортизолу починається тільки-но через 15–30 хвилин після контакту зі стрес-фактором. А тепер пригадайте якийсь із документальних фільмів про світ тварин. «Широкі простори Африки. Газель мирно пасеться зі своїми дітьми у савані. Усі грають в картярську гру “Мау-Мау”. Аж раптом! Крізь високу траву крадеться нападник». Момент фільму, якому ви співпереживаєте, не триває зазвичай 15–30 хвилин. Натомість нам показують, як лев атакує ще трьох газелей і слоненя, а також бородавочника. Усі ці ситуації могли б закінчитися драматично, якби кортизол прибував на місце подій із валізою для надання першої допомоги лише через 15–30 хвилин: «То це означає, що нас уже з’їли?»
Отже, виходить, що кортизол не поспішає першим на допомогу під час паніки. Натомість краще було б уявити собі маленького тренера з рушником на плечах, який, може, й не така помітна фігура, але все ж завжди десь поруч. Він розігріває нас ще до бою, масажує нам плечі («Покажи їм!»), співає «Eye of the Tiger» і демонстративно відтворює у повітрі боксерські рухи. Доти, доки ви ментально і фізично не будете готові. Іншими словами: кортизол готує ваше тіло, змушує ваше серце та імунну систему пнутися зі шкури, піднімає пильність і водночас зменшує апетит разом із виробленням статевих гормонів. («Ох, який негідник! Передай кортизолу, нехай поверне ерекцію!»)
Як кожен справжній тренер, він не лише підтримує нас під час боротьби, а й підіймає нас щоранку з ліжка. Окрім того, супроводжує нас протягом усього, що вимагає певного напруження. Рівень кортизолу, власне, зростає при кожній фізичній активності. Якщо між поєдинками ми бігаємо вгору по сходах, а також швидкими обертовими рухами б’ємо боксерську мінігрушу – чи як там вона називається, я ж бо нічого не тямлю в боксі – тоді кортизол постійно біжить поруч з ними і дбає про те, щоб наше тіло впоралося й з такими викликами. («It’s the e-e-e-e-e-e-e-eye…»)
Але, щойно починається бій, лунає гонг і вас атакують кулаки (або справді загрозливі електронні листи), тоді кортизол поступається місцем норадреналіну і Ко. Саме вони – перші контактні особи для стрес-факторів