– Разом із турками їхав Змієв – гонець Московського царя. Коли ми почали битися, Змієв зі своїми людьми став боронити турків і напав на нас, одного козака поранив, тож довелося московитів пригостити шаблями. Живими залишилося троє вірмен, і ми саме вирішуємо, як їх покарати, – докінчив розповідь Андрій Лях.
– От собаче лайно! – вилаявся Харко. – Це виходить, що православні московити б’ють українських братів за вірою, захищаючи работорговців чужої віри. Ви правильно вчинили, що вбили цього клятого юду Змієва та його посіпак! – Погляд Лютого зупинився на вірменах. – А цих катюг, що п’ють людську кров, теж слід відправити до пекла.
Почувши кінець розмови, вірменські купці страшенно розхвилювалися.
– Не вбивайте нас, добрі люди. Ми теж православні, як і ви. Ми ж брати у Христі!
– З такими братами й ворогів не треба! Я гадаю, що їх слід скарати на горло, – прорік Андрій Лях.
– Ми вперше вирішили поторгувати невільниками, бо жадібність затьмарила нам розум, – заговорив найстаріший купець. – Молимо вас, даруйте нам життя, у нас усіх є жінки й малі діти. Ми присягаємося перед великим Господом Богом, що ніколи більше не будемо торгувати людьми, навпаки, визволятимемо християн з неволі.
Троє вірмен, мов за наказом, упали навколішки й почали хреститися та бити поклони, вдаряючись лобами об землю.
– Після такої присяги вбивати купців буде гріхом, – промовив Матяш. – Та все-таки їх слід покарати, щоб вони до кінця життя пам’ятали свою клятву.
– Нехай вони присягнуть власною кров’ю та плоттю, – несподівано сказав Марко. – Відріжемо їм великі пальці на лівій руці. Якщо вони знову почнуть торгувати християнами, то ми від людей почуємо про чотирипалих купців і тоді вже скараємо їх на горло.
– Рудий, ти говориш як справжній суддя, – здивовано кинув Харко.
– Я підтримую пропозицію Марка. – Старий обвів поглядом козацтво. – Що думає шановне товариство про таку кару?
Практично всі козаки з обох ватаг погодилися на це. Пальці вірменам перев’язали пасмами шкіри, щоб не текла кров. Купці, почувши, що їм залишать життя, майже не пручалися. Рудий власноруч повідрубував пальці, промовляючи:
– До скону пам’ятайте свою клятву!
Після екзекуції вірмени, стогнучи, відійшли вбік.
– Товариство, ми забули обшукати цих купців, а в них, певно, є добрі гроші, – хижо посміхаючись, мовив Андрій Лях. – Нумо, хлопці…
– Їхні гроші, то не наші гроші! – грізно перебив отамана Старий. – Ми не харцизи, а, як казав Байда, «козаки, божою милістю християнські лицарі цілої Вкраїни». І ми повинні поводитись як лицарі, а не як мерзенні злодюги.
Кілька козаків із ватаги Ляха вигукнуло щось на підтримку свого отамана, але більшість товариства гучно підтримала Матяша. Андрій Лях поморщився. «От лайно! Через цього святошу я стеряю великі гроші!» – подумки лаявся отаман, але вголос мовив інше:
– Байда в полоні в турецького царя. Січ зруйновано. Панство вважає козаків