Самійло Кошич – козак-легенда. Дмитро Воронський

Я думав, ти зараз на Поділлі, – мовив Самійло.

      Козаки міцно потиснули один одному руки.

      – Я радий вас усіх бачити, Самійле, Марку, Семене. Оце вчора приїхав на ярмарок, – Іван Підкова махнув долонею. – Шкода тільки, що нема вже нашого гетьмана Байди. Кляті нехристи його вбили. Ходімо, побалакаємо, щоб не заважати кобзареві, добре він співає, але слова його пісні мені не подобаються. Дмитро майже не пив хмільних напоїв, а в цій пісні він – наче якийсь п’яниця.

      Козаки гуртом відійшли вбік і стали біля чийогось воза.

      – Мені також слова пісні не до вподоби, можна було й краще скласти, – докинув Рудий.

      – От я дурень! – широко всміхнувся Іван Підкова. – Забув вас познайомити зі своїм побратимом. Іван повернувся до вузьколицього. – Це Яків Шах, мій найліпший товариш, своєю шаблюкою він може за два удари з голови волосся зняти.