– А… – сказав протягом Сергійко, зрозумівши, чого від нього хотіли й гарячково міркуючи, який же титул у нього. Не вигадавши нічого кращого, він бухнув: – А я просто людина. А звуть мене Сергійко.
Чипсет із розумінням похитав головою. Він відкашлявся, зробив широкий запрошувальний жест рукою і з поклоном проголосив:
– Посол фізичного світу в Заекранні, просто людина, Сергійко, – після чого голосно стукнув палицею по блискучій паркетній підлозі.
Її Величність Маплата кивнула головою: посла, звичайно, можна й треба було прийняти. Протокол цим не порушувався.
Розділ 3
Його Величність Серж Перший
Від усього побаченого Сергійко розгубився. Ще б пак! Біля столу стояв здоровий бородатий дядько в спортивному костюмі і, посміхаючись, дивився на нього. Зовсім збивала з пантелику його зовнішність, особливо напис на футболці. Поруч із дядьком, у сукні, які він бачив тільки в кіно – величезній, неймовірно гарній, обвішаній коштовним камінням і перлами, блискучій, немов новорічна ялинка, – і з ошатною золотою короною на високій зачісці стояла королева. Її гарне обличчі було трохи розгублене, губи складені в легку усмішку, очі суворі, але не сердиті. Королева уважно оглянула Сергійка (той зніяковів ще дужче) і перевела погляд на бородатого дядька.
Праворуч від дядька стояло дівчисько в потертих джинсах, кросівках й новій фірмовій футболці. Одяг був простим, але одразу видно, що недешевим.
– Хлопчику, як тебе звуть? – несподівано й просто запитало дівча.
Королева відразу залепетала щось про порушення протоколу, а Чипсет, з яким Дроник Сергійка вже познайомив, почав називати імена всіх присутніх. Від кількості титулів – усіх цих Володарів і Хазяїв, чипсів і зчеплень, величностей і принцес – Сергійко зніяковів іще більше. Дівчисько зробило крок уперед і, нахабно дивлячись йому просто у вічі, запитала про Сергійків титул. Хлопчик не знайшов нічого розумнішого, як бовкнути: просто людина. Дівчисько посміхнулося, а Чипсет знайшов йому шикарний титул, відразу вигадавши щось про посла. Великий Процесор теж посміхнувся, обличчя королеви пом'якшилося.
Тільки дівчина дивилася на нього неприступно й суворо, заклавши руки за спину й трохи відставивши убік ногу. Труснувши головою, від чого її гарне, золотавого кольору волосся різко зметнулося, вона раптом кинула:
– Подумаєш, посол… А побудувати Глюкландію не можеш.
– Принцесо! – зойкнула тітка.
– Інформо… – з докором промовив дядько.
Але шкідливе дівчисько крутнулось на місці, від чого її гарне волосся знову злетіло золотавою хвилею, і вискочило з кабінету.
Сергійко зніяковів і почервонів. Хто його знає, може, сказав щось не те і скривдив? Під поглядами Великого