Юнак відірвав очі від свого записника:
– Чи часто треба повторювати ці самонавіювання? – запитав він.
– Якнайчастіше, – відповів містер Епплбай. – Принаймні тричі на день: один раз – перш ніж устати з ліжка, один раз протягом дня і ще один – перед сном.
Юнак усе записував, наче хотів нічого не забути.
– Усе, що ви вірите, що зможете зробити, – говорив містер Епплбай, – зазвичай це саме те, що ви зрештою зробите. Як у цьому вірші, – вказав він на уривок у рамці на своєму столі.
Це був вірш:
Думаєш, програєш? Вважай, уже програв.
Не віриш, що посмієш? Не посмієш.
Хочеш перемоги, та певності нема?
То перемогти і не зумієш.
Віриш у поразку? Вона уже близька —
Воно у світі так завжди буває.
Адже успіх завжди починається в думках,
І настрій переможний – надихає.
Думаєш, залишишся позаду? Ти вже там.
А на думках піднесених – злетиш.
Упевненість в собі потрібна усім нам —
Мети ми досягнем із нею лиш.
В житті перемагають не
Найшвидші й найсильніші,
Лиш справжній успіх той знайде,
У кого віри більше.
– Натхненний вірш, – сказав юнак. – Ви не проти, щоб я його записав?
– Буду радий, – усміхнувся містер Епплбай. – Вам іще може сподобатись оця цитата Ральфа Волдо Емерсона, – сказав він, простягаючи юнакові картку. – Це було моє перше твердження для самонавіювання, і я завжди тримаю його побіля себе, щоб воно нагадувало мені, чого можна досягти.
На звороті картки було написано:
«Перемагає той, хто вірить!»
Того вечора юнак прочитав нотатки, зроблені на зустрічі з містером Епплбаєм:
Перший секрет Надзвичайного Багатства – сила підсвідомих переконань.
Люди досягають не того, на що здатні, а того, на що вони вірять, що здатні.
Усі наші життєві обставини є відображенням наших підсвідомих переконань.
Люди зазвичай заробляють саме стільки, на скільки самі себе оцінюють.
Ми можемо змінювати підсвідомі переконання за допомогою самонавіювання.
Можна досягти всього, що розум може осягнути й у що він може повірити!
Ті, хто перемагає, вірять!
Другий секрет – сила палкого бажання
Наступного дня юнак поїхав до невеликого села, розташованого за шістдесят кілометрів на північ від міста, щоб зустрітися з другим у своєму списку чоловіком на ім’я Руперт Каммінґс. Проїхавши годину, він нарешті дістався до великої заміської садиби. Молодик ішов брущатою дорогою від воріт, не в змозі стримати захоплення розкішним садом. Галявина перед будинком тяглася, як йому здалося, метрів п’ятсот, бездоганно пострижена,