– Коротше кажучи, вона може похвалитися тільки тим, що вона – прекрасний ходок, і більше нічим. Ніколи не забуду, як вона виглядала сьогодні вранці. А виглядала просто якоюсь несамовитою.
– Твоя правда, Луїзо. Я ледь не розреготалась. Її прихід – така дурість! Це ж треба – мчати полем через те, що сестра застудилась! А її волосся – неохайне, розпатлане!
– Та ото ж. А її нижня спідниця! Гадаю, ти бачила її нижню спідницю – вона вся була у грязюці, цього не змогло приховати навіть приспущене плаття.
– Може, змальована тобою картина й є надзвичайно точною, Луїзо, – мовив містер Бінглі, – але все це уникло мого погляду. Мені здалося, що міс Елізабет Беннет виглядала надзвичайно добре, коли зайшла сьогодні вранці до кімнати. А її брудної нижньої спідниці я просто не помітив.
– А ви, містере Дарсі? Ви ж просто не могли цього не помітити! – запитала міс Бінглі. – Я схильна думати, що вам зовсім не хотілося б, аби подібним чином виглядала, скажімо, ваша сестра?
– Звичайно ж, не хотілося б.
– Пройти три, чотири, п'ять – чи скільки там? – миль по коліна у грязюці, і до того ж сама, абсолютно сама! Цікаво, що вона хотіла цим сказати? Як на мене, то в такий задерикувато-хвалькуватий спосіб вона хотіла продемонструвати свою самостійність і свою селюцьку байдужість до правил пристойності.
– Вона хотіла продемонструвати свою любов до сестри, і це – дуже похвально, – сказав Бінглі.
– Боюся, містере Дарсі, – зауважила міс Бінглі майже пошепки, – що ця пригода похитнула ваше захоплення її чарівливими очима.
– Аж ніяк, – відповів той. – Швидка хода тільки додала їм сяйності.
Після цієї фрази на деякий час запала тиша; потім озвалася місіс Герст:
– Я почуваю надзвичайну повагу до Джейн Беннет, вона – дівчина дійсно надзвичайно гарна, і я всім серцем бажаю їй вдало вийти заміж. Але при таких батьках і за відсутності знатних родичів, боюся, що шансів на це вона не має ніяких.
– Ти наче казала, що їхній дядько – адвокат у Меритоні.
– Так; і вони мають іще одного, він живе десь поблизу Чіпсайда.
– Велике цабе, нічого не скажеш, – зауважила її сестра, і вони обидві весело загиготіли.
– Та нехай хоч усі їхні родичі живуть у Чіпсайді – це не зробило б сестер Беннет менш приємними ані на гран! – скрикнув Бінглі.
– Але це суттєво б зменшило їхні шанси вийти заміж за чоловіків зі становищем, – відповів Дарсі.
У відповідь на цю репліку Бінглі промовчав, зате його сестри радо з нею погодились і певний час весело втішалися з приводу простолюдних родичів своєї дорогоцінної подруги.
Але коли до них знову повернулися ніжні подружні почуття, то вони полишили їдальню і попрямували