І коли трохи згодом містер Дарсі наблизився до них – хоча і без явного наміру поговорити, – міс Лукас підохотила свою подругу нагадати йому про це; Еліза відреагувала негайно – вона обернулася до нього і сказала:
– Як ви гадаєте, містере Дарсі, правда ж, я висловлювалася надзвичайно переконливо, коли наразі приставала до полковника Форстера, умовляючи його влаштувати нам бал у Меритоні?
– І з великим запалом; але на цю тему жінки завжди говорять з великим запалом.
– Ви до нас надто суворі.
– Незабаром настане її черга, і до неї теж приставатимуть, – мовила міс Лукас. – Елізо, зараз я відкрию інструмент, і ти здогадуєшся, що буде потім.
– Тобі не здається, що ти дуже дивна подруга? Завжди хочеш, аби я грала і співала кому завгодно і перед ким завгодно! Якби моє марнославство було пов'язане з музикою, то твоїм старанням не було б ціни. Але оскільки це не так, то мені щось не дуже хочеться сідати за інструмент перед тими, хто звик слухати виконавців найвищого ґатунку.
Однак міс Лукас вперто наполягала, тож Елізі довелося погодитись:
– Ну гаразд – чому бути, того не минути, – і додала, серйозно поглянувши на містера Дарсі: – Є одна стара добра приказка, яку тут, звичайно ж, усі знають: «Краще промовчати, ніж щось невлад сказати». Тож я краще промовчу і прибережу свій запал для співів.
Грала і співала вона добре, хоча до вишуканості й їй було далеко. Після того, як вона проспівала пару пісень, і до того, як її стали прохати поспівати ще трохи, за інструментом її з радістю змінила її сестра Мері. Через те, що з усіх сестер вона була єдиною, котра не відзначалася вродою, Мері наполегливо здобувала знання й навички, і тому їй завжди кортіло виставити їх напоказ.
Але вона не мала ані таланту, ані смаку. І хоча марнославство й надало їй старанності, воно також надало її манерам педантизму та зверхності, котрі могли б зашкодити виконавській майстерності, вищій за ту, якої вона досягла. Елізабет, яка грала далеко не так гарно, зате невимушено і природно, слухали з набагато більшим задоволенням; а Мері – під кінець свого тривалого виступу – нарешті дочекалася похвали та вдячності, загравши шотландські та ірландські мелодії на прохання своїх молодших сестер, котрі – разом із Лукасами і двома чи трьома офіцерами – розпочали жваві танці в іншому кінці кімнати.
Містер Дарсі стояв поруч із ними та обурено мовчав з того приводу, що вечір проводився у спосіб, котрий виключав будь-яку можливість розмови. Він надто заглибився у свої думки і не помічав поруч із собою сера Вільяма Лукаса, аж доки той не почав розмову:
– Яка це чудова розвага для молоді, містере Дарсі! Що може зрівнятися з танцями! Я вважаю танці одним із найвидатніших досягнень високорозвинених суспільств.
– Безперечно, сер. А ще вони відзначаються тією перевагою,