Після цього місіс Беннет із дочками поїхала, а Елізабет відразу ж повернулася до Джейн, залишивши свою поведінку та поведінку своїх родичів на поталу коментарям з боку двох дамочок та містера Дарсі. Жінки почали гудити її, однак, незважаючи на всі ті шпильки, що їх відпускала міс Бінглі з приводу прекрасних очей, їй так і не вдалося залучити останнього до цього заняття.
Розділ X
Наступний день минув майже так само, як і попередній. Кілька вранішніх годин місіс Герст та міс Бінглі провели з хворою, яка хоч і поволі, та одужувала; а ввечері Елізабет приєдналася до товариства у вітальні. Однак на цей раз столика для гри в мушку не було. Містер Дарсі писав листа своїй сестрі, а міс Бінглі, сидячи біля нього, спостерігала за цим процесом, час від часу заважаючи йому проханнями приписати що-небудь од свого імені. Містер Герст і містер Бінглі грали в пікет, а місіс Герст – дивилася за грою.
Елізабет зайнялася шитвом, не без цікавості прислухаючись до розмови між Дарсі та його приятелькою. Безперервні похвали з боку міс Бінглі чи то стосовно його почерку, чи то стосовно акуратності рядків або обсягу самого листа – у сполученні з цілковитою байдужістю до похвал, яку виявляв Дарсі, складали цікавий діалог, котрий повністю збігався з уявленням Елізабет про кожного з них.
– Міс Дарсі так зрадіє, коли отримає цього листа!
Він не відповів.
– Ви так незвично швидко пишете.
– Ви помиляєтесь. Я пишу досить повільно.
– Мабуть, протягом року вам доводиться писати дуже багато листів! І ділових – також! Вони видаються мені такими нудними!
– Тож радійте, що займатися ними випадає мені, а не вам.
– Будь ласка, напишіть вашій сестрі, що я скучила за нею.
– На ваше прохання, я вже одного разу це зробив.
– Здається, ваше перо погано пише. Давайте я вам його застругаю. Я дуже добре вмію це робити.
– Дякую, але я завжди сам гострю свої пера.
– Як вам вдається писати такими рівними рядками?
Він промовчав.
– Перекажіть вашій сестрі, що я рада її успіхам у грі на арфі; і, будь ласка, напишіть їй, що я просто в захваті від виконаного нею чудового ескізу столу і що мені він видається набагато кращим за той, який зробила міс Грантлі.
– Може, ви мені дозволите відкласти ваші захвати до мого наступного листа? Наразі я не маю для них належного місця.
– О, це не має великого значення. Все одно я побачу її в січні. А ви завжди пишете їй такі прекрасні довгі листи, містере Дарсі?
– Зазвичай вони довгі, а прекрасні вони чи ні – вирішувати не мені.
– Я завжди вважала, що людина, здатна писати довгі листи, не може писати погано.
– Керолайн! Такий комплімент для Дарсі не годиться, – скрикнув її брат. – Тому що листи даються йому нелегко. Він навмисне підшукує якомога довші слова. Правда ж, Дарсі?
– Мій