Прокляте болото: Казки про відьом і чарівників. Сборник. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Сборник
Издательство:
Серия:
Жанр произведения: Сказки
Год издания: 2005
isbn: 966-03-2797-8
Скачать книгу
будеш виходить, відчини тюремні двері і замкни ворота у двір княжого двору, то я втечу.

      Вона відчинила і замкнула ворота. Вночі, як стало темно, Бова вискочив і давай тікать. Брав він путь прямо до моря. Біг він, біг, поки зморився, впав і заснув. Йшли рибалки ловити рибу і знайшли сонного хлопця. Подивилися – такий красивий, хороший хлопець.

      – Давай заберем його з собою!

      Забрали його і пішли до моря ловити рибу. Якраз плив корабель. Плив, плив і пристав до берега.

      – Що там у вас? Риба є на продаж? – питають.

      – Є! – відповідають рибалки.

      Ті прийшли, як глянули на того хлопця, так і кинулися:

      – Продайте нам його!

      А тим рибалкам що, де гроші взять? Краще хлопця продать… Купці дали добрі гроші, і рибалки продали Бову.

      Сів Бова Королевич на корабель, і попливли.

      Пливли вони, пливли, поки допливли до одного міста. У тому місті княжив князь Зіндзівей Андронович. Мав дорослу дочку. А в стародавні часи так було: корабель на пристані стає біля міста, і хто там княжить, князь який, чи що, – посилає послів: «Ідіть подивіться, що на кораблі на продаж є і що вони купують?» Знаться, торгівля. У них купувати, а своє продавати.

      От так пішли люди і від князя Зіндзівея Андроновича. Прийшли на пристань і як глянули на Бову Королевича, то й забули, чого їх князь послав туди. Тільки на Бову дивились і дивились.

      Як вернулись, питає князь:

      – Що там є?

      А вони тільки за того хлопця і розказують:

      – Такий хлопець, такий хлопець, такий хлопець!

      А дочка князева як почула, та:

      – Гайда, поїдемо побачимо!

      Зразу ж князь узяв дочку, поїхали. Як побачили Бову Королевича, то й самі забули за все. І причепилися до команди корабля:

      – Продайте нам його.

      Ті не хотять, а ці:

      – Ні, продайте, бо арештуєм корабель.

      Ну, ті вже не мали що робить, продали Бову Королевича князеві Зіндзівею Андроновичу.

      От той князь із дочкою ведуть Бову Королевича до себе та й питають:

      – Як тебе звуть, хто ти такий, якого роду?

      А він не признається, тільки каже:

      – Батько мій музика, а мама прачка.

      Та ці знов його випитують:

      – Якого ти роду, хто ти такий, чий ти?

      – Батько мій музика, а мама прачка.

      – Ну, – каже князь, – якщо ти простого роду (а Бова уже виріс, стало йому п’ять років, а здоровий, як дорослий чоловік), то я тебе поставлю старшим на стайні, будеш там коням лад давати.

      А він думає: «Це мені й треба, я буду собі коня шукать по своїй силі».

      От побув він там на конюшні, роздивився, усе взнав, знайшов собі коня.

      Почалася війна.

      А раніше так бувало: коли який-небудь сусідський князь хоче взяти у другого князя заміж дочку, то присилає листа, пише:

      «Дай твою дочку за мене заміж, а ні – зараз прийду і військом завоюю, заберу силою».

      От присилає і до Зіндзівея Андроновича листа один князь, на прізвище Духопер. А в тім листі просить: «Віддай свою дочку за мене заміж, а якщо не