Прокляте болото: Казки про відьом і чарівників. Сборник. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Сборник
Издательство:
Серия:
Жанр произведения: Сказки
Год издания: 2005
isbn: 966-03-2797-8
Скачать книгу
труну, позолотили її і зсередини, і зверху, внесли в церкву, а наступного дня, щоб поховати на цвинтарі, призвали священика.

      Проситься дяк:

      – Дозвольте, ваша царська величність, переночувати коло тих діток. Буду я псалтир над ними всю ніч читати.

      – Читай, брате, – дозволяє цар.

      Ну, і ночує дід у церкві, читає.

      Коли серед ночі прибігає до нього піп і каже:

      – Чого ти тут читаєш? Ходімо, в мене для тебе інша робота є!

      Він не слухає, читає. Піп пішов, коли прибігає дячок за наказом попа – гнати дяка з церкви. Та він одне робить – читає!

      Тут біжать три жандарми із шаблями:

      – Чого ти не слухаєш? Зараз біжи до попа, бо голову тобі знімемо геть!

      А він одно робить: читає, нікуди й не дивиться.

      Не стало раптом того нічого. Шибочка угорі у церкві брязнула, і спускається качечка на землю. Спустилася, стала жінкою і почала плакати над дітками своїми.

      Плаче та промовляє:

      – Любі дітки мої! Я ж вам яєчка дала. Я ж вам казала: їжте, їжте, сини мої – не заїдайте, спіть – не засинайте, пийте – не запивайте! А ви заїли, запили і поснули! Якби вас, діточки, не ховали ще одну ніч, то я б вас, діточки, оживила у ту ніч.

      Дяк усе це чує. А вона коли плаче, то золото з очей, як сльози, сиплеться, а коли говорить, то срібло з рота дрібне випадає. Знов ударилася качечкою і в ту саму шибочку і вилетіла.

      Коли розвиднилося, приходить той дяк, що читав, до царя і каже:

      – Дозвольте, ваша царська величність, сказати.

      – Говори, брате, – цар каже.

      – Ті дітки нехай ще одну ніч у церкві побудуть.

      – Ну, нехай. На тобі тисячу рублів і йди собі.

      Він узяв, пішов додому, випив чаю і ліг спати.

      Виспався, узяв псалтир і пішов знов у церкву. Увійшов у церкву, окреслив себе кругом і поробив хрести навкруг того круга, а сам посередині став і почав читати: бо вже знає, що буде. Читав і читав до самої глупої ночі.

      Коли посеред ночі з’являється повний полк солдат та й гукають до нього, бо круга перейти не можуть:

      – Геть із нашого місця!

      Він одно робить, читає. Гнали, гнали, піками, шаблями махали – нічого йому не можуть зробити. Зникло це – з’явилися змії вогненні, кричать:

      – Тікай! Церква горить!

      А вона ніби й справді горить – огонь так і сиплеться. А він усе читає.

      Зникли оці змії, з’являються чорти:

      – Тікай, дяк, а то зараз підлога у пекло провалиться!

      Та він не слухає нікого, усе читає.

      Коли раптом зникло оце усе, і з’являється качечка. Влітає в ту саму шибочку, спускається, плаче й питає:

      – Чи живлющої я вам води дістала?

      Підняла головку одному, влила раз, два. Ні, не та вода, не ожили діти.

      – Який жаль. Я так поспішала, що не з того колодязя води ухопила!

      Засмутилася вона і вилетіла через ту саму шибочку.

      Дяк узяв тоді, позмітав срібло і золото, яке качечка наплакала. Золото – в один краєчок хустинки, а срібло – у другий, у вузлик.

      Йде він до царя і доповідає:

      – Дозвольте,