А через кілька днів по тому в камері з'явилися і залізничники. Один був машиніст, другий – слюсар із депо, а третій – мастильник. Їх зустріли як героїв.
– Держитесь, товариші?
– Забастовка росте?
– Всі вже залізниці України стали! – сказав машиніст.
– Ура! ура! – закричали в'язні.
– Качати залізничників!
Дехто взявся за машиніста, але він болісно крякнув і сказав:
– Мене вже і без вас покачали гайдамаки, аж дихнути не можу.
– Дома взяли, чи як?
– Облаву на Чечелівці зробили. Більше тисячі робітників затримали. А в німецького офіцера і список уже був. Декого провели під конвоєм до паровозів, а нас оце сюди.
– Ми тут довго не засидимось, – вставив мастильник, – нашого брата в концентраційні табори відсилають, аж у Білу на Підляшші.
– Що ще нового на волі? – спитав Байда.
– Де та воля, товаришу? Вся Україна тепер стала тюрмою. А ви чи не шахтар, бува?
– Вгадав!
– Ну то вам цікаво почути: по всьому Донбасу й Криворіжжю забастовки почались.
– Неначе підслухали тебе, товаришу Троян! – з захопленням вигукнув Карбований.
– Бо один центр керує, – відказав Троян. – Товариш Ленін думає не тільки за Росію, а за всіх трудящих.
– Це правильно, товаришу, якби не допомогли петроградські робітники, може б, німецькі окупанти вже й зламали залізничників.
– Про яку допомогу кажете?
– Шкода, не захопив відозви.
– А я приховав, – сказав слюсар депо і витяг із кепки клаптик паперу.
– Та ти своїми словами!
– А навіщо мені вигадувати? Нате читайте.
– Це від Петроградського комітету РКП(б), – сказав Троян, взявши відозву до своїх рук. – Про страйк залізничників. – Він пробіг очима перші рядки, потім підвищив голос: «…Хто може, хто повинен прийти їм на допомогу? Ми, їхні брати по боротьбі – російські пролетарі і в першу чергу передовий загін робітників Росії – революційний пролетаріат Петрограда… Нехай кожен пітерський робітник, робітниця, матрос, червоноармієць принесе свою лепту на велику справу визволення українських братів, що страждають у капіталістичному рабстві!»
– Ну, товариші, – сказав Троян, піднявши голову, – чули? «Брати по боротьбі – російські пролетарі!» З такими братами нас ніяка сила ніколи не зламає!
Чекали на сигнал
Назад до Калинівки Гордій Байда повернувся, коли вже надворі стояли холодні, прозорі дні й темні осінні ночі. За цей час його дружина Харита ще більше висохла і почорніла. Вперше за останні роки тепле, ніжне почуття прокинулося в його серці:
– Покріпись, старенька, чув, недовго вже їм верховодити. Погано ти, Ільку, матір