– Ми телефонували таткові Стекмену, – повідомила Марта, – і він дещо для нас перевірить. Він особисто зацікавлений у твоїй справі. Татко запропонував кілька запитань. Зосередьмося на них на хвилину.
Клавдія охоче кивнула.
Марта дістала з сумочки папірець і прочитала вголос:
– Перш ніж тебе затримали для допиту, чи хто-небудь із Департаменту шерифа просив тебе поспитати інформацію для них на вулиці?
Клавдія похитала головою.
– Ніколи.
– Ти була на місці вбивства – на Онґаро-драйв?
– Ні, мамо, я ніколи там не була.
– Тоді чому тобі відомі різні подробиці? Як ти дізналася, що було в будинку і як саме сталися вбивства?
Клавдія приклала пальці до губ і заплющила очі, ніби намагаючись згадати.
– Я чула про них від Діно. Чула, як він розповідає Боббі, що коли його взяли за пограбування через два тижні після вбивств, детектив Тоні Річ допитував його у справі Маккена, і так він чимало довідався про місце вбивства і про те, як усе було. Так я й дізналася.
Марта відчула величезне полегшення. Це все пояснювало. Як завжди бувало з Клавдією, хтось надав їй кілька деталей, а вона вигадала з них цілу історію – із собою в центрі подій.
– Боббі причетний до вбивств?
– Ні! – заперечила Клавдія. – Боббі не має до них жодного стосунку.
– Ти маєш якийсь спосіб довести, що не була там уранці тієї неділі? Хіба ти зазвичай не ходиш кудись снідати після роботи?
Клавдія ляснула себе долонею по скроні.
– Так! Так! Тепер, коли ти про це сказала, я згадала. Гадаю, я ходила з Ленні Вайтом і ще кимось… з нами була якась дівчина… точно, Джинджер, яка працює зі мною в «Галереї зображень».
– Хто такий Ленні Вайт?
– О, він чудовий хлопець. Ми вже кілька місяців як знайомі. Має власну вантажівку й працює далекобійником – здебільшого свиней перевозить. Дівчата в «Галереї зображень» кличуть його Свинарем. Ленні приходить до «Галереї зображень», коли буває в місті, і веде мене снідати, а часом підвозить додому. Ми ходили снідати після роботи.
– Чудово – двоє свідків твого алібі. Усе буде гаразд, Клавдіє.
– Це я й кажу, мамо. На фільм чекає дивовижний успіх. Я прославлюся.
Покинувши жіночу виправну установу, Марта Яско зателефонувала до Детективного бюро Біллу Стекмену й переказала відповіді Клавдії на його запитання.
– Я не можу втручатися, Марто, – сказав він після того, як вони трохи поговорили, – але зроблю все, що зумію.
Пізніше Стекмен зателефонував детективу з Департаменту шерифа Стіву Мартіну. Один із його людей добре знав Мартіна й схвально про нього відгукувався. Стекмен відчував, що той зрозуміє: він не пхає носа на чужу територію.
– Слухай, Стіве, щодо справи Маккена, – почав він. – Не хочу лізти не в своє діло й не питаю жодної інформації. Просто гадаю, що твоїм хлопцях слід знати: