Добрий ангел смерті. Андрей Курков. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Андрей Курков
Издательство: OMIKO
Серия: Зібрання творів Андрія Куркова
Жанр произведения: Современные детективы
Год издания: 2000
isbn:
Скачать книгу
весь мій одяг має потребу в гарному пранні, та й сам я був дуже схожий на бомжа, що ночував на купі глини. Швидко переодягнувся в халат, а одяг замочив у великому тазу. Потім вирішив замочити й себе, але вже у ванні. Набрав гарячої води і запірнув так, що вода вихлюпнулась на підлогу. Гаряча вода пробрала жаром до кісток, і в ключиці приємно заломило – немов у сауні. Потихеньку тіло почало набирати бадьорості, й голова теж, звільнившись від тихого гудіння, що нагадувало про удар лопатою, запрацювала, вибудовуючи думки в шеренгу по одній, щоб кожну можна було спокійно обміркувати без усякого поспіху.

      Нічний епізод із бомжами та розкопуванням могили вже відійшов на задній план, у минуле. А попереду, буквально за півгодини часу, мене, відмитого і свіжого, чекала на кухонному столі тека, заради якої й було вчинено ризиковану авантюру. Але будь-яка авантюра здавалася мені доречною в нинішній небезпечний і динамічний час.

      Витершись великим махровим рушником, я, на свій подив, помітив, що солодкуватий запах, уперше помічений мною на Пущанському кладовищі, все ще присутній. Я нахилився над тазиком, який стояв на підлозі з моїм брудним одягом. Але від тазика йшов запах прального порошку, а запах кориці «плавав» десь вище, на рівні плечей і обличчя.

      «Гаразд, – подумав я. – Це не найгірший запах, та й немає такого запаху, який не вивітрюється».

      Усівшись за кухонним столом, я розкрив теку. Там лежала пачка списаного дрібним, уже знайомим мені почерком паперу. Але стан мій був таким, що вдивлятися в цей найтонший почерк не хотілося. Хотілося знайти лист, про який говорив Клим. Я взяв пачку паперу в руку і віялом перегорнув її. І дійсно з пачки вилетів конверт, удвічі більший, ніж звичайно. Вилетів і впав на підлогу. З конверта я дістав затертий, чимось схожий на аркуш із зошита, клапоть паперу з ледь помітними рядками чорнила, що стало ліловим від часу.

      Я прочитав його швидко і, ще не усвідомивши прочитаного, вже відчув, що зіткнувся з чимось дійсно цікавим і загадковим. Папір називався «Рапортъ», але по суті був звичайним доносом. Якийсь ротмістр Палєєв повідомляв полковникові Антипову про те, що «рядовой Шевченко, во время своих выходов за Петровское укрепление, часто сидит на песке за барханом и вопреки запрещению что-то пишет, а вчера в этом песке что-то зарыл примерно в трех саженях от старого колодца в сторону моря».

      За вікном уже лилося на землю яскраве сонячне світло. Ранок розгорявся, стираючи межу між весною та літом. Я пив чай, відклавши донос, написаний у січні 1851 року, вбік, і думав: що б таке міг закопати там, на далекому Мангишлаку, Тарас Григорович. Грошей у нього не було, та й якщо б були – навіщо їх у пісок закопувати? Ні, не такий він був чоловік, щоб ховати від інших свої копійки. Згадалися далекі шкільні роки й історія про «захалявну» книжку, в яку солдат Шевченко записував свої вірші, носячи її завжди з собою в чоботі. Може, її він і закопав, подалі від цікавих очей донощиків типу цього ротмістра Палєєва?

      «Відшукати б її там, у пісках, – подумав я і відразу уявив собі, який би радісний шум здійнявся