Покінчивши з чаєм, я поклав у свою сумку три бляшанки «молочної суміші». Навіщо я їх брав із собою? Напевно, хотілося ще коли-небудь «злітати в космос». Потім підійшов до дверей, знову прислухався і, нічого не почувши, акуратно відсунув важкі залізні засуви. Витримавши після цього паузу, я прочинив двері, й у щілину, що виникла, ввірвалося свіже нічне повітря – приємно прохолодне, як джин-тонік із льодом.
– Ну, пішов! – підбадьорив я себе і, розкривши двері ширше, вибрався в отвір. Потім так само тихо причинив двері і, діставши ключ, провернув його в замковій щілині. Важкий ригельний замок неголосно скреготнув. Я сховав ключ до кишені брюк і, пригнувшись, навшпиньках пішов під стіною будинку. Коли я вже майже дійшов до рогу, мені в спину вдарило світло раптово ввімкнених автомобільних фар. Я сіпнувся що було сили вперед, кинув себе за ріг і помчав, уже не оглядаючись у темряві на всі боки. Чув, як завівся мотор, і навіть здалося мені, що в якийсь момент звук його мене досягає, але коли я нарешті зупинився, захеканий, навколо було тихо.
«Утік!» – зрадів я, але всміхнутися не вийшло.
Я не просто втік, а й сумку з трьома бляшанками «молочної суміші» прихопив. Не випустив її з руки, незважаючи на пережитий жах реальної або напівреальної погоні.
9
І знову, повернувшись до своєї нової квартири в досвітній імлі, я почав день із прання одягу та прийняття ванни.
Поступово відмокнувши та остаточно опанувавши себе і ще сильніше відчуваючи колючий глибинний голод, я навіть не одягнувся, вийшовши з ванної кімнати. Тільки обтерся рушником і відразу – на кухню. Знайшов у холодильнику хвостик молочної ковбаси, бляшанку шпротів і охолоджений шматок чорного хліба. У міру того як мій шлунок наповнювався їжею, я починав відчувати холод. У квартирі не було холодно, але, мабуть, організм заново пристосовувався до земної атмосфери й температури після двох діб «космічних польотів». Перед чаєм я накинув на себе халат.
У халаті й чай здавався солодшим. Відчуття комфорту якось оживляло мене, і я вже поглядав на підвіконня, де в сіро-зеленій теці лежав рукопис Гершовича. Не знаю, якось по-іншому я дивився на нього тепер, після своїх несподіваних пригод. Але інтерес мій до ідей і думок цього покійного аматора-філософа не згас. Скоріше навпаки.
Я погортав рукопис, але вчитуватися в дрібний почерк не було сил. А тут іще згадав, що в коридорі лежить моя чорна сумка з трьома бляшанками «молочної суміші». Сходив туди, переклав бляшанки в кухонну тумбочку – все-таки, хоч що б там усередині було, але воно дуже їстівне!
І ліг спати, дослухавшись кличу тіла, втомленого від польотів.
10
Настав наступний день, свіжий і сонячний. І прокинувся я, на свою радість, рано – близько сьомої. Зварив каву.
«Ну от, – думав я, – робота моя позаду. І нецікаво мені, що там усе ж таки сталося. Життя дорожче».
Взяв естетським жестом маленьку чашечку з кавою і підніс до рота. Потримав її у висячому положенні, щоб