Річард відписав основну частину свого маєтку Вільяму, залишивши кошти у довірчому фонді до його двадцять першого дня народження. До тестаменту був додаток. Річард очікував, що його син заслужено стане президентом і головою правління банку «Каїн і Кебот». Це була єдина частина заповіту його батька, яка надихала Вільяма, бо решта належала йому за правом народження. Після сплати всіх податків Анна отримала капітал у розмірі півмільйона доларів і річний дохід на все життя по сто тисяч доларів на рік, який припинили би виплачувати лише у випадку, якщо вона знову вийде заміж. Молода жінка також успадкувала будинок на Бекон-гіл, літній особняк на Північному узбережжі, літній будиночок у Гемптонсі та невеликий острівець біля Кейп-Коду. Все це мало перейти до Вільяма після її смерті. Обидві бабусі отримали по чверті мільйона доларів і листи, які не залишили сумнівів щодо їхньої відповідальності за дитину. Довірчі функції покладалися на банк, а хрещені батьки Вільяма виступали співвиконавцями. Річний прибуток необхідно було реінвестувати у надійні підприємства.
Минув цілий рік, перш ніж бабусі зняли траур, і хоча Анні було лише двадцять вісім років, вона виглядала старшою за свій вік.
Бабусі, на відміну від Анни, приховували від Вільяма своє горе, поки він нарешті не дорікнув їм.
– Тобі не вистачає мого батька? – запитав він якось, споглядаючи на бабусю Каїн своїми блакитними очима, що нагадували їй її сина.
– Аякже, дитино. Але він не хотів би, щоб ми весь час сиділи, жаліючи себе.
– Але я хочу, щоб ми пам’ятали його завжди… завжди, – сказав Вільям, і його голос затремтів.
– Вільяме, я вперше розмовлятиму з тобою, як із дорослим. Ми назавжди збережемо пам’ять про нього у своїх серцях, а ти виконуватимеш своє призначення, дотримуючись того, чого б твій батько очікував від тебе. Тепер ти – глава сім’ї та спадкоємець його маєтку. Тому маєш старанно й наполегливо готуватися узяти на себе велику відповідальність – ту, яка лежала на твоєму батькові.
Вільям нічого не сказав, але відразу ж узявся діяти, як порадила його бабуся. Він навчився жити зі своїм горем, не скаржився і відтепер став сумлінно навчатися у школі, буваючи задоволеним лише тоді, коли вдавалося вразити бабусю Каїн. Він не зміг досягти успіхів у всіх предметах, але в математиці став першим у класі, набагато випереджаючи однокласників. Усе, що вдалося його батькові, він вирішив зробити іще краще. Підліток зростав, залишаючись близьким зі своєю матір’ю, і з підозрою ставився до будь-кого, хто не був його сім’єю, тому однокласники вважали його відлюдьком, самітником і – несправедливо – снобом.
На восьмий день народження Вільяма бабусі вирішили, що настав час хлопчику дізнатися справжню вартість грошей. Маючи це на увазі, вони виділяли йому один долар на тиждень кишенькових грошей і наполягали, щоб він звітував за кожен цент, який витратив. Бабуся Каїн подарувала онукові