Також знав Ждан, що Кончак мав велику силу серед половців, бо зумів зброєю, хитрістю, підкупом та умовляннями підбити під свою руку або поставити собі в залежність багато половецьких родів і племен, які кочували на широкому просторі між Волгою, Дніпром та Азовським морем. Навіть сильний, гоноровитий хан Кза, що сам намагався очолити так званих «диких» половців, котрі кочували північніше, зрештою був змушений визнати зверхність Кончака.
Ждан відчував, як терпнуть у нього ноги і щось болюче давить у грудях. Все пропало! В одну мить розвіялися його надії на визволення. Замість того, щоб перейти Сулу і ступити вільною людиною на рідну землю, про яку мріяв довгі роки і до якої добирався так важко, з такими труднощами, він знову стоїть ось нікчемним рабом, невільником перед самим ханом Кончаком, і той зі злорадісною усмішкою на устах, граючись ним, як кіт мишею, жде на його відповідь.
– Я Ждан, – видавив із себе потерплими губами юнак, – урус.
– Судячи по слідах, на які ми випадково натрапили сьогодні вранці, ти їдеш з Половецької землі… Ти був там у полоні?
– Так.
– Де?
– У Секен-бея, що з племені хана Кзи.
– Ти добре розмовляєш по-нашому…
– Я жив серед половців три літа.
– Ось як! Справді, за такий час можна навчитись! – погодився Кончак і, помітивши на вогнищі перепалений кістяк людини, запитав: – А то хто?
– То мій батько… Ми разом тікали. Він захворів у дорозі і вночі помер.
– Ви з батьком сміливі люди. Не кожен зважиться взимку тікати через безлюдні засніжені степи…
– Краще смерть, ніж неволя!
– Ой-бой! Я бачу, сміливість і досі не покинула тебе. Але ж тепер ти знову невільник, раб!
– Тепер мені однаково… Ви уб’єте мене?
Кончак усміхнувся. З-під покритого інеєм вуса блиснули міцні білі зуби. Ця посмішка трохи скрасила його тверде суворе обличчя.
– Ні, не вб’ємо. Для чого вбивати? Ми ще не ступили на Руську землю, а вже взяли здобич. Це добра прикмета!.. Ти був полонеником хана Кзи, тепер будеш моїм!.. А от якщо спробуєш тікати, тоді я накажу осліпити тебе або й стратити. Зрозумів?
– Зрозумів.
– Зараз тобі дадуть свіжого коня, бо твої такі загнані, що годяться тільки на м’ясо… Будеш у поході при мені – товмачем, а також помагатимеш кухарю, доглядатимеш коней. Добре служитимеш – матимеш достатньо їжі, хитруватимеш – будеш битий!
На знак того, що й ці слова дійшли до нього, Ждан кивнув головою.
Тут же на мовчазний погляд