й удосконалювати таємну систему дотиків між красунею і чудовиськом, між моїм чудовиськом, що рвалося з пут, і красою її хиткого тіла в цнотливій бавовняній сукеночці.

      Рухливими пучками пальців я відчував крихітні волосинки, що легенько їжачилися на її гомілках. Я губився в пекучій, але здоровій спеці, що літнім гейзером купала маленьку Гейзочку. Нехай вона такою залишиться, нехай залишиться… Коли вона випросталася, щоб викинути серцевинку знищеного яблука в камін, її юне тіло, її безсоромні цнотливі стегна й округлий задок посовалися біля мого напруженого, змордованого, нишком зайнятого єства; і водночас усі мої відчуття таємниче змінилися. Я опинився в тій площині буття, де ніщо не має значення, крім настоянки щастя, яка бродила в моєму тілі. Те, що почалося з солодкого розтягування моїх найпотаємніших коренів, перетворилося на розпалене свербіння, яке тепер досягнуло цілковитої убезпеченості, надійності й упевненості, незнаних в інших галузях свідомого життя. Глибока гаряча насолода розросталася і вже була на своєму шляху до останньої судоми, тож я відчув, що можу сповільнитися та продовжити блаженство. Лоліта благополучно соліпсувалась100. У підставних тополях пульсувало домислене сонце; ми були фантастично й божественно самотніми; я дивився на неї, рожеву, присипану золотим пилом, за серпанком підвладного мені щастя, несвідому його й невідому йому, а сонце лягало їй на вуста, на вуста, котрі, схоже, досі виспівували слова «Карменсіти-фініти», що вже не досягали моєї свідомості. Тепер усе було готово. Нерви насолоди оголилися. Корпускули Краузе101 ввійшли у фазу шаленства. Найменшого натиску вистачило б, щоб відкрилися райські ворота. Я відмовився бути Гумбертом Гончаком, сумнооким дворовим псом-вилупком, що вчепився за черевик, який ось-ось відштовхне його геть. Я був вищим за чудасію страждань, недосяжним для можливої кари. У своєму саморобному сералі я був сяйним і здоровим турком, котрий навмисно, сповна усвідомлюючи власну свободу, відкладає мить, коли сповна насолодиться наймолодшою й найтендітнішою своєю рабинею. Застигнувши на краю тієї сластолюбної прірви (витончена фізіологічна рівновага, схожа на певні мистецькі техніки), я повторював за нею випадкові слова – кармен, рамен, гобелен, моя кармен, амен, благо-хо-хо-хо-словен, – мов людина, що говорить і сміється уві сні, а моя щаслива рука повзла її сонячною ногою до межі, дозволеної тінню пристойності. Напередодні вона наштовхнулася на масивний комод у передпокої, і тепер я задихнувся: «Дивися, дивися, що ти накоїла, ох, подивися», адже там, жовтувато-фіолетовий синець був там, на її чарівному німфетковому стегні, котре моя велетенська волохата лапа масажувала й повільно обхоплювала, – а оскільки трусики в неї були коротенькі, здавалося, ніщо не завадить моєму м’язистому великому пальцю торкнутися гарячої западинки її лона, – ось як буває, ти лоскочеш і пестиш малу реготунку просто так, аж раптом вона скрикнула з раптовою верескливою