– Не знаю, – сказав молодий Леонард. – Не пам’ятаю, щоб вона мені пояснила, навіщо їй знадобилися мапи.
– Спробуй-но вгадати… – сказала Ґрізельда. – Усе це здається мені вельми сумнівним… Нашій бабусі вже стільки років, що могла б уже й забути про такі розваги.
– Про які розваги? – запитав Леонард, однак Ґрізельда відповіла ухильно:
– Вона надто полюбляє пхати носа в усе на світі. Але навіщо їй усе-таки мапи, ніяк не можу здогадатися.
Незабаром міс Марпл одержала листа від троюрідного племінника Дейвіда Веста. У ньому відчувалася велика прихильність до своєї неспокійної старенької тітки:
«Дорога тітко Джейн, що ти там знову собі замислила? Я зібрав для тебе інформацію, яку ти просиш надати. Існують лише два потяги, що відповідають умовам, про які ти мені написала: один із них відбуває з Педдінґтона в 4 : 33, а другий – рівно о п’ятій. Перший – звичайний пасажирський, який зупиняється в Гайдінґ-Бродсвей, Барвел-Гіт, Брекгемптоні, а далі на всіх станціях до Маркет- Бейзинґ. О п’ятій годині відбуває валлійський експрес на Кардіф, Ньюпорт і Свонсі. Поїзд о 4 : 50 може десь випередити перший із цих двох, хоч той і прибуває в Брекгемптон на п’ять хвилин раніше, а другий із них проминає поїзд о четвертій п’ятдесят перед самим Брекгемптоном.
У твоєму проханні мені вчувається якийсь смаковитий сільський скандал. Схоже, ти, повертаючись із міста, де шастала по крамницях, поїздом, який відходить о 4 : 50, побачила крізь віконце поїзда, що проминав той, у якому їхала ти, як дружину мера обіймає санітарний інспектор? Але яка тобі різниця, що то був за поїзд? Либонь, вони обоє поверталися з вікенду в Портколі? Дякую за пуловер. Саме цього я й хотів. Як твій сад? Мабуть, у ньому зовсім мало роботи в цю пору року, так мені здається.
Твій назавжди
Дейвід».
Міс Марпл легенько всміхнулася, а потім обміркувала надану їй інформацію. Місіс Макґілікаді твердо заявила, що той вагон не був спальним. Отже, ішлося не про експрес на Свонсі. Її проминув поїзд, що вийшов із Лондона о 4 : 33.
Доведеться, можливо, ще не раз проїхатися тим маршрутом. Міс Марпл зітхнула, але уклала свій план.
Вона поїхала до Лондона, як і раніше, о 12 : 35, але цього разу повернулася до Брекгемптона не тим поїздом, який відходив о четвертій годині п’ятдесят хвилин, а тим, який відходив о четвертій тридцять три. Під час цієї подорожі нічого незвичайного не сталося, але вона змогла відзначити деякі деталі. Поїзд не був переповнений – о 4 : 33 ще не настав пік вечірнього руху. На всі вагони першого класу був лише один пасажир – дуже старий джентльмен, який читав журнал «Нью стейтсмен». Міс Марпл сиділа сама-одна в порожньому купе й на двох зупинках – Гайдінґ-Бродсвей, Барвел-Гіт – вихилялася з вікна, дивлячись на пасажирів, що сідали в поїзд і виходили з нього. Невеличка кількість пасажирів третього класу сіли на зупинці Гайдінґ-Бродсвей. На зупинці Барвел-Гіт кілька пасажирів третього класу повиходили з поїзда. Ніхто не сів у вагони першого класу